|
Лєв Ґудков, Іґорь Клямкін, Ґеорґій Сатаров, Лілія Шевцова, The Washington Post (США) // 18:36 09-06-2009
 Небезпеки «перезавантаження»! Даючи рекомендації адміністрації Обами вибудовувати прагматичні відносини з Росією, американські експерти фактично послуговуються риторикою теперішньої російської влади. Новій адміністрації США варто розрізняти «національні інтереси» російського народу та політичної еліти країни, – переконують російські ліберали Лєв Ґудков, Іґорь Клямкін, Ґеорґій Сатаров та Лілія Шевцова в статті для американської The Washington Post.
Будучи інтелектуалами і ліберальними росіянами, ми з великим інтересом читали численні рекомендації щодо російсько-американських відносин, які американські експерти склали для президента Обами. Попри наявність декількох конструктивних ідей, багато з цих звітів відображають серйозне нерозуміння ситуації в Росії і курсу, якого вона дотримується. Наприклад, ми виступаємо проти основної пропозиції повернутися до «реальної політики» тому, що дехто вважає, нібито погіршення російсько-американських відносин було в основному спричинене тим, що Вашингтон наполягав на «зв’язку між політикою та цінностями». Результатом, як вважають окремі американські прибічники «реальної політики», стало те, що Сполученим Штатам потрібно розбудовувати нові відносини з Росією на основі «спільних інтересів і спільних загроз». Проте, звинувачуючи адміністрацію Буша за намагання «повчати» Росію демократії, ці «реалісти», здається, прийняли офіційну російську позицію. На наш погляд, Америка проігнорувала проблеми демократії і громадянського суспільства в Росії, але навіть це закривання очей не запобігло занепаду американсько-російських відносин. А зараз від Обами по суті вимагають ставитися до Росії як до країни, неспроможної на демократичну трансформацію. Попри наявність в країні антидемократичних настроїв, такі відчуття не можна назвати повсюдними. Власне кажучи, згідно з опитуванням «Левада-Центру» у 2008 році, приблизно дві третини росіян прагнули б встановлення демократії і верховенства права. Правляча еліта чинить опір розвитку демократичних інститутів, але найголовніше – те, що члени еліти більш ніж готові інтегруватися до західного світу на індивідуально вигідній основі; водночас вони зроблять все в їхніх силах, щоб «захистити» решту російського суспільства від ризиків такої інтеграції. Уточнимо, ми не закликаємо наших демократичних американських колег «сприяти» демократії в Росії. Такі зусилля матимуть протилежний ефект і слугуватимуть лише для того, щоб дискредитувати російських демократів, допомагаючи пропагандистській машині таврувати їх агентами Заходу. Проте ми не розуміємо, як можна сподіватися на співпрацю, ігноруючи внутрішній розвиток в Росії і принципи, за якими функціонує держава. У звіті організації Century Foundation «Відродження Росії і цілі США», Томас Грем пише, що до національних інтересів Росії входить бути «супердержавою … і надалі мати домінуючий вплив на теренах колишнього Радянського Союзу …. і стримувати США». Такими і є інтереси Кремля. Проте Грем продовжує, стверджуючи, що «нічого в розумінні Росією її інтересів не заважає тісній співпраці зі Сполученими Штатами з широкого кола питань, вкрай важливих для американської безпеки і процвітання». Як ми можемо збудувати відносини на основі «спільних інтересів», якщо російські лідери вважають розширення НАТО найбільшою загрозою, чи якщо, як пише Грем, їхній національний інтерес полягає у «стримуванні» впливу США в регіоні? Розуміння російським суспільством національних інтересів відрізняється від їх розуміння російськими лідерами. Опитування демонструють, що росіяни зацікавлені в тому, щоб їхня країна була більш відкритою до світу і прагнуть обмежити зловживання владою і корупцію та створити незалежну судову владу. Тому ми вважаємо, що американці повинні чітко висловлюватися, говорячи про «національні інтереси Росії», чи то маючи на увазі в цілому інтереси країни чи теперішнього політичного режиму. А як вам те, що у тоні, надзвичайно схожому до кремлівської риторики, Комісія з політики США щодо Росії під керівництвом колишніх сенаторів Ґері Гарта і Чака Гейґла рекомендує Обамі поважати «російський суверенітет, історію і традиції і [визнавати], що російське суспільство еволюціонуватиме власними темпами». Ми сподіваємося, що американці розуміють російські «традиції» не так, як кремлівська пропагандистська машина. У багатьох звітах присутні приховані натяки на те, що адміністрації варто уникати обговорення прав людини і зобов’язань, які Росія взяла на себе, приєднавшись до «великої вісімки». У звіті Гарта-Гейґла також вказано, що Америка повинна «встановити діалог між державами щодо сусідніх з Росією країн для розробки заходів, що сприятимуть створенню атмосфери довіри». То Росія і Сполучені Штати повинні вирішувати долю сусідів Росії? Дуже нагадує повернення до днів Ялтинської конференції. Коли ми читаємо у Томаса Грема, що Україна «займає особливе місце в думках росіян: це колиска російської цивілізації і невід’ємна частина власної російської ідентичності» чи що ми повинні «фінляндизувати» Україну, то бачимо, як «реалісти» механічно повторюють російську націоналістичну риторику. Ми переконані, що співпраця в таких питаннях як нерозповсюдження ядерної зброї, Іран чи торгівля буде успішною тільки тоді, коли наші відносини базуватимуться на довірі. Якщо адміністрація Обами прислухається до порад цих «реалістів», то замість покращення відносин з Москвою її зусилля призведуть в найкращому випадку до ще більшого взаємного розчарування. А погані відносини зі Сполученими Штатами завжди обмежують простір для лібералізму в Росії. Ми переконані, що Росії дійсно потрібно розширювати всілякого роду зв’язки зі Сполученими Штатами і Заходом, проте така співпраця не повинна здійснюватися ціною відмови США розуміти те, що відбувається в Росії, чи дозволяти Вашингтону ігнорувати фундаментальну природу російської політичної системи та «переупакувати» старі концепції тактичного маневрування в якості нової зовнішньополітичної стратегії. Президент Інституту Брукінґса Строуб Телбот в лютому доречно запропонував, що Захід «повинен створити умови, які з часом переконають росіян, що їхній постмарксистський, пострадянський, гоббсіанський експеримент, власне кажучи, нереалістичний. Він просто не спрацює». Ми не знаємо, чому багато американських «реалістів» прагнуть допомогти російській еліті затишно почуватися в її гоббсіанському мікрокосмі. Ми визнаємо, що трансформація Росії – це робота для росіян і завдання, з якими не справляються ліберальні сили Росії. Проте завдання буде набагато складнішим, якщо американські експерти слугуватимуть «охоронцями» російського авторитарного традиціоналізму. Відносини з Росією не можна скоротити до помилкової дихотомії ізоляції чи співпраці з авторитарним режимом. Такий вибір у будь-якому разі приречений на провал. Ми сподіваємося, що у своїх відносинах з Росією, президент Обама продемонструє нам свіже мислення, за яке ним захоплюються, і розуміння російського народу, а не тільки його лідерів. Лєв Ґудков – директор «Левада-Центру», незалежної дослідницької організації. Іґорь Клямкін – віце-президент фонду «Ліберальна місія». Ґеорґій Сатаров – президент російської неурядової організації ІНДЕМ, Лілія Шевцова – старший науковий співробітник Московського Центру Карнегі.
Оригiнал матерiалу:
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/06/08/A…
|
