З Росії без любові

Як тисячі самотніх британських чоловіків стають жертвами безжального ошуканства російського шахрайського бізнесу «наречених електронною поштою».

Деякі з них одягнені у вузькі шорти. Інші – в крихітні міні-сукні. Із такими іменами, як Еланор, Олександра і Катрін – усі вони в повному бойовому озброєнні балансують на запаморочливих підборах.

Більше 50 молодих жінок – у залі щонайменше по три на кожного чоловіка середнього віку – намагаються продати себе у підвальному приміщенні нічного клубу в готелі «Палладіум» в Одесі – колись це місто входило до складу Радянської Росії.

Ні, ці дівчата не повії; у будь-якому разі не в прямому сенсі цього слова – це потенційні «наречені».

Вони точно не з сором’язливих. «Якщо видно, що чоловіку нудно, я просто беруся гладити його ногу, ось так», – каже спокуслива брюнетка Катерина та, хіхікаючи, починає піднімати спідницю і гладити свою ногу.

«Це, зазвичай, повертає його увагу».

Не встигла вона закінчити розмову, як уже бере участь у грі, влаштованій на вечірці з метою побороти скутість.

У ній пари виходять на танцмайданчик із кулькою, затиснутою між ними; якщо чоловік надто сильно притискається і кулька лопається, він повинен залишити дівчину і перейти до іншої в черзі.

Дев’ять із 17 «залицяльників» з Великої Британії: серед них 47-річний бізнес-консультант із Кембриджа, вдягнений у строгий костюм, 42-річний менеджер роздрібної торгівлі з Солігалла, а також девелопер і агент з імпорту продуктів харчування.

Але шлях до вівтаря, як вони починають розуміти, виявляється в Одесі недешевим.

300 дол. коштує лише відвідування заходу, організованого «шлюбним» Інтернет-агентством, де їх тепер знайомлять з потенційними партнерками, –не за шампанським, а за «ігристим» українським вином, яке разом із кульками досить промовисто характеризує цей низькопробний захід.

Протягом наступних кількох днів їхні кредитні картки і гаманці, набиті доларовими купюрами – завжди американськими доларами, адже цю валюту тут так люблять – спустошуватимуться іще більше.

Важко їх жаліти або зрозуміти, хто кого насправді експлуатує: чоловіки, які кажуть, що шукають «кохання», але, без сумніву, сподіваються також і на секс, чи дівчата, які безсоромно оббирають їх до копійки.

Мабуть, вони заслуговують одне одного.

У будь-якому разі сцена, яка кілька днів тому предстала перед нами в «Палладіумі», тепер є складовою частиною цілої індустрії, оборот якої оцінюється в 50 млн. фунтів.

Одесу називають «перлиною Чорного моря» і «Ріо для росіян». Однак сьогодні це історичне місто з вимощеними бруківкою вулицями, кафе під відкритим небом і бароковою архітектурою має інший привід для слави, радше дурної, – як столиця світу для «Інтернет-наречених».

В Одесі Лас-Вегас здається романтичним.

Сьогодні в самій тільки Одесі більше 100 агентств знайомств; це місто щороку притягує до 70 тис. британців. Переважна більшість із них, наскільки можна судити за тим, що ми побачили минулого тижня, – самотні чоловіки не першої молодості.

Захід у «Палладіумі», «вечірка», як його назвали, був одним із перших у новому шлюбному сезоні, що починається в червні і триває все літо.

У місті вже сотні британських чоловіків, чимало з них – спеціалісти, представники середнього класу.

Більшість приїхали в Одесу після того, як ввели в пошук на своєму комп’ютері вдома слова «українські наречені». Фотографії екзотичних красунь незабаром з’являлися на їхніх моніторах. Такі жінки як «Діана», 29 років, із довгим каштановим волоссям, звісно ж, бухгалтер.

«Сподіваюсь зустріти кохану людину, щоб створити сім’ю і знайти кохання у своєму житті, – каже вона. – Я дуже чуттєва, ніжна, лагідна і романтична жінка».

Або «Тетяна», 29 років, яка називає себе менеджером і, звичайно ж, любить «дітей і тварин».

«Я хочу зустріти другу половинку, людину, з якою зможу ділити своє єство і не боятися втратити його», – заявляє вона.

Однак, за словами місцевого приватного детектива, лише менше 30% з цих «наречених» – справжні.

Деякі готові почати стосунки чи навіть одружитися, але принаймні сім із десяти – дівчата, яких він називає «скаммерами».

Їхня ціль – гроші, а не шлюб.

Переписка з дівчатами звичайною чи електронною поштою – а таких листів дуже багато – коштує дорого.

Окрім сплати членського внеску, ви маєте купити «кредити», щоб писати дівчатам. Їх можна придбати «дешевше» гуртом – 100 за 240 фунтів, чи лише два «кредити» за 10 фунтів. Для одного електронного листа потрібен один «кредит».

Щоб зв’язатися з дівчатами, залицяльник повинен написати через агентство, яке спочатку вимагає оплати кредитною карткою.

Як тільки сплачені гроші за «балачки», за ними слідуватимуть вимоги оплатити квитки на літак, паспорти і візи – для подорожей до своїх потенційних «чоловіків» до Великої Британії, які ніколи не відбуваються.

Однак найбільш принизливо те, що «жінка», з якою ти «спілкуєшся» може взагалі виявитися не жінкою, а чоловіком.

Директор одного з таких агентств, з яким ми розмовляли, – 50-річний емігрант з Великої Британії із сивуватим волоссям і пивним пузом, визнав, що написав десятки листів своїм клієнтам-чоловікам.

Ті, хто приїжджає в Одесу на вечірки, виявляють, що їхні потенційні партнерки можуть бути абсолютно не схожими на те, як вони виглядали на фотографіях, і очікують, що їх поїтимуть вином, годуватимуть вечерею, завалюватимуть подарунками чи навіть селитимуть у квартирах у ході так званого залицяння.

А після всього цього? Зазвичай одне слово: «дасвиданья», що означає російською «до побачення».

Не випадково, що Одеса зараз знаходиться в центрі індустрії шлюбного шахрайства, яка процвітає.

Українські дівчата можуть насолоджуватися репутацією найгарніших у світі, але існує також давній вислів: «Україна має дурну славу через корупцію».

В Одесі він актуальний як ніде – тут закривають очі на діяльність дівчат. Як сказав нам один чиновник у мерії: «Це хороший бізнес для всіх – для агентств, для дівчат, для міста».

Але, на жаль, не для «жертв», якщо це насправді правильне слово.

Одна з цих жертв сидить у кафе на Дерибасівській – пішохідній вулиці в центрі міста.

41-річний Джей Метьюз з північного району Лондона намагається довести, що він не є безперспективним і за ним не закріпилася сумнівна репутація.

«Я популярний, у мене є гроші, які я можу витрачати, я хороший співрозмовник, – каже Джей, який ніколи не був одружений та очолює дизайнерську компанію. – У мене немає проблем із знайомством з жінками».

Чому він тут, пояснює він, тому що йому важко ототожнювати себе з британками «свого віку», він віддає перевагу більш традиційним цінностям їхніх українських колег.

«Тут дівчина пишається тим, що наварила борщу (бурякового супу)», – каже він.

«А у нас вдома ніколи не знайдеш жінку, яка пишається, скажімо, тим, що приготувала курячий пиріг».

Чимало стимулів приваблюють чоловіків до Одеси, але кулінарні здібності місцевих жінок, напевне, не на першому місці у списку.

Тож як просуваються пошуки Джеєм нареченої, яка готує борщ? Не дуже.

Кілька місяців тому Джей підписав контракт з агентством знайомств і витратив 200 фунтів на переписку з десятьма дівчатами.

«Одна, як здавалося в листах, хотіла вийти заміж і мати дітей, – каже він. – Потім, коли я приїхав сюди і зустрівся з нею нещодавно, виявилося, що все, чого вона хотіла, це обідати «на шару».

Друге побачення було не набагато успішнішим. «Вона була справді жалюгідною і майже не розмовляла», – пояснив Джей.

«Вона обмінялася якимось жартом із перекладачем, який був із нами».

Жарт, імовірно, стосувався Джея. Дівчата часто вдають, ніби не говорять англійською, тому чоловіки повинні наймати перекладача – зазвичай за 18 фунтів на годину – а потім ці гроші перекладач і дівчина ділять між собою.

Незважаючи на невдачу, Джей збирається на третє побачення.

«Скоро я зустрічаюсь з цією дівчиною, але не думаю, що це та сама, якій я писав, тому що вона зовсім не схожа на дівчину з фотографії, – пояснив він, додавши, здається, без жодної іронії: – Гадаю, в агентстві думають, ніби ми всі дуже легковірні».

39-річний Ґері Ґвіллем розповідає схожу історію. Станом на сьогодні, Ґері витратив 5 тис. фунтів на свою відпустку в Одесі – платив за вхід на вечірки, подарунки для дівчат і бозна яку кількість листів, написаних дівчатам з його дому у Корнвеллі.

«Спочатку я вирішив приїхати сюди, тому що я самотній і мені вже майже 40 років, – каже він. – Я подумав, що вже час мені зустріти когось, з ким я можу створити родину».

«Мої перші два побачення, про які я домовився через Інтернет ще до того, як поїхав з Великої Британії, були невдалими. Але третє побачення пройшло справді добре».

«Ольга медсестра, вона дуже кумедна, постійно щипала мене за біцепси. Ми провели разом два дні, гуляли, я водив її по магазинах, щоб вона купила собі такі речі, як парфуми і одяг. Ми не спали разом».

«Я відчув, що вона мені сподобалась, але потім, після походів в магазини і дорогі ресторани, я її більше не бачив».

«Я бачив стількох інших чоловіків як я. Вони справді думають, що дівчата цікавляться ними, а наступного дня дівчата вже проводять час з кимось іншим».

«Щоб у це повірити, треба побачити на власні очі».

Важко не перейнятися хоч краплею співчуття до Ґері, яким би дурнем він не видавався.

Окрім усього іншого, він не входить до кола високооплачуваних бізнесменів, це простий водій, який працює на велику транспортну компанію.

Тим не менше, для молодих жінок Одеси, де середня зарплата становить менше 120 фунтів на місяць, він – багатій.

Два невдалих шлюби привели Гая Бейкера з Мейдстоуна до Одеси. Його історія, яку він починає розповідати, здається, складається з тих самих знайомих елементів.

П’ять років тому він підписав контракт зі шлюбним агентством і під час третього візиту зустрів дівчину на ім’я Вікторія; їй було 22 роки, йому 40, і він мав трохи грошей, адже керує Інтернет-сайтом з нерухомості.

Та дивно те, що Гай і Вікторія досі разом. Тепер він проводить більшу частину свого часу з нею в Одесі, регулярно повертаючись до своїх трьох дітей у Великій Британії.

«Тут набагато простіше мати стосунки і робити так, щоб вони функціонували, – пояснює Гай. – Дівчата щасливі доти, доки ви про них турбуєтеся».

Повертаємося до «Палладіуму», вже перша година ночі, і потенційні «наречені», зокрема і одна з до неможливого довгими ногами в до неможливого короткій сукні, проштовхуються вниз до нічного клубу.

Захід організовує AnastasiaWeb – одне з найбільших агентств у місті.

Усередині менеджер із роздрібної торгівлі з Солігалла, який прагне залишитися анонімним, зізнається, що вже витратив 12 тис. фунтів, намагаючись знайти постійну партнерку.

«Я надсилав одній дівчині тисячу фунтів щомісяця, щоб допомогти їй з навчанням та іншими витратами», – каже він.

«Ми бачились раз на місяць або в Одесі або деінде в Європі».

«Але коли я почав тиснути на неї щодо одруження, вона просто припинила відповідати на мої дзвінки. Цього разу я збирають переконатися, що в дівчини серйозні наміри», – запевняє він.

Як то кажуть, волосся сивіє, а голова шаліє. Чи, можливо, у цьому випадку – це просто дурень, якому за сорок.

Одна з дівчат на вечірці, 23-річна Олександра з Маріуполя, промислового містечка на південному сході України, із грубою відвертістю говорить про свої мотиви.

Щороку вона здійснює десятигодинну подорож потягом, щоб потрапити до «Палладіуму». «У мене немає роботи, тому я приїжджаю сюди за тим, що можу отримати», – визнає вона між затяжками сигарети.

«Насправді це гра. Дівчата в Одесі хочуть лише грошей. Їм подобаються чоловіки, поки в них є гроші. Зазвичай це триває максимум шість місяців».

Представники Інтернет-сайту Anastasia стверджують, ніби щороку вони мають 36 млн. онлайн-гостей, а члени їхнього клубу обмінюються більш як шістьма сотнями тисяч повідомлень щодня.

Така кількість повідомлень коштує великих грошей, адже за кожну переписку стягується плата. І на цьому все не закінчується.

Чоловіків заохочують надсилати квіти, парфуми та інші подарунки своїм «другим половинкам».

На сайті можна знайти пропозицію під назвою «Діамантова» – у неї входять 17 червоних троянд, плюшевий ведмедик і кулька у формі серця. Усе це коштує 184 фунти.

Пляшка туалетної води Clinique Happy, яка всюди продається лише за 24 фунти, якщо посилати її через Anastasia коштує аж 178 фунтів.

Розцінки на послуги перекладачів для тих, хто хоче поспілкуватися з жінками, які не говорять англійською, – більше 2 фунтів за хвилину.

І так далі. Власники агентства Anastasia – Олена Сайкес і її колишній чоловік Девід Безуден.

Вони, за їхніми словами, самі познайомилися через службу знайомств у 1992 році, а наступного року створили агентство.

Компанія зареєстрована в місті Банґор (штат Мен) на північному сході США, але усі працівники і менеджери знаходяться в Одесі.

«Ми відомі своєю порядністю і тим, що ведемо прозорий і чесний бізнес».

Директора ще одного агентства ми зустріли в ірландському пабі в Одесі – одному з багатьох закладів для обслуговування британців.

Ґері Кук прийшов сюди зі своєю дівчиною Оксаною; їй 26, йому – 45 років. Оксана мріє позувати для журналу Playboy, а також відкладає гроші на імплантати для грудей.

Вони познайомилися шість місяців тому через якогось чоловіка, що працює на Ґері в так званому «Одеському клубі наречених», який він відкрив, переїхавши в Україну з Лінкольна, де в нього було рекрутингове агентство.

Ґері ніколи не був одруженим, але в нього троє дітей від двох різних жінок у Великій Британії.

Він один з небагатьох британців, які тепер керують агентствами знайомств в Одесі.

Директор ще одного агентства, Мет МакКарті, переїхав сюди з Дубліна в 2004 році. Його компанія Mat-rimony.com пропонує «романтичні подорожі» – 913 фунтів за десять днів, що включає плату за квартиру і знайомства.

«Чоловіки думають, що отримують ніжний лист від молодої блондинки, але насправді нерідко лист від мене – 50-річного типа з пивним пузом», – зізнається він.

Інтернет-сайт під назвою agencyscams, де можна знайти список найгірших шлюбних агентств, попереджає потенційних клієнтів: «Якщо ви користуєтеся послугами будь-якого з цих агентств, ви один з найбільших ідіотів на цій планеті».

І як це не сумно, більшість із них, здається, з Великої Британії.

Оригiнал статтi: http://www.dailymail.co.uk/femail/article-1192211/From-Russia-Without-Love-How-thousands-lonely-British-men-ruthlessly-fleeced-Russian-email-brides-racket.html
Посилання на inoZMI: http://inozmi.glavred.info/articles/1456.html