|
Андреас Умланд, The Harvard International Review (США) // 19:00 02-07-2009
 Вибори президента в січні 2010 тільки зашкодять Україні! Найкращим виходом для України було б відновлення переговорів між БЮТ та Партією регіонів щодо внесення змін до Конституції. Президентські вибори тільки законсервують в Україні вкрай неефективну систему з двома центрами влади, – переконує Андреас Умланд в американському часописі The Harvard International Review.
Конституційні реформи та політична стабільність в Україні. По кількох роках вражаючого економічного зростання й утішних політичних змін Україну тепер спіткало лихоліття. Демократії на захід від України достатньо консолідовані на інституційному рівні та включені в міжнародні структури, щоб обійти політичні наслідки їхнього порівняно м’якого економічного спаду. Росія, хоч і відчула майже такий самий удар фінансової кризи, як і Україна, змогла накопичити значні фінансові резерви завдяки колосальному надходженню коштів до її держбюджету за роки космічних цін на паливо. Тож у неї є змога пом’якшити соціальні наслідки економічного спаду. Україна ж натомість не має ані консолідованої політичної системи, ані істотних фінансових резервів. За перший квартал 2009 року українська економіка, за оцінками, скоротилася на 20-23%, а промислове виробництво, ймовірно, впало аж на 30%. Зважаючи на обмежену спроможність українського уряду боротися з соціальними наслідками таких тенденцій, неможливо передбачити вплив кризи на внутрішню політику України та її міжнародні відносини. Хоча українці виявили неабияку зрілість у часи політичних криз раніше, як-от під час останніх суперечливих президентських виборів. Часто забувається, однак, що 2004-й був роком не лише Помаранчевої революції, а й роком стрімкого економічного зростання – майже 10%. А нині економіка України переживає депресію, яка може позмагатися зі спадом промислового виробництва у 1992-1994 роках. І це ще не вся біда. Україні доводиться мати справу з дедалі зухвалішою Росією, від якої вона економічно залежна. Донедавна енергетична залежність України від східного сусіда частково врівноважувалася сильною залежністю Росії від української газотранспортної системи, якою російських газ постачається до Європейського Союзу (ЄС), та від інтересу Кремля в збереженні військово-морської бази російського Чорноморського флоту в Севастополі. Зараз ні один, ні другий нейтралізуючий механізм не діє повністю. Через власні вузькі інтереси ЄС тисне на Україну, щоб та «інтернаціоналізувала» транзит газу. «Інтернаціоналізація», хоч і зрозуміла з центрально- та західноєвропейського погляду, ослаблює український контроль над, мабуть, найважливішим інструментом гарантування української незалежності від Росії. Зі своєю звичною політичною короткозорістю Президент Віктор Ющенко поспішно заявив, що Україна в будь-якому разі хоче закрити Севастополь для російського флоту, коли термін чинного договору оренди кримського порту спливе в 2017 році. Тоді як раніше російський та український уряди мали предмет для переговорів, то сьогодні дипломатичні важелі Києва ослабли. Кремль, усвідомлюючи теперішні негаразди України, погрожує в мас-медіа перекрити газові поставки, якщо Україна не оплатить їх вчасно. Ба більше, у 2008-му московська влада продемонструвала в Грузії – не в останню чергу перед Києвом, – що для захисту своїх інтересів у «ближньому зарубіжжі» готова застосувати військову силу. Багато російських політиків дають публічно зрозуміти, що наявність російської етнічної більшості в Криму відносить півострів до природної сфери інтересів Москви. Декому Крим навіть здається частиною історичної території Росії. Що ще гірше – українська політична система передбачає нові президентські вибори в січні 2010 року, коли є велика ймовірність чергового протистояння між Україною та Росією у зв’язку з газовими поставками і платежами. По суті, з огляду на нинішні фінансові труднощі української держави, Росія може подумати, що політично вигідно, а також виправдано і на внутрішньому, і на міжнародному рівні перекрити Україні газ іще до січня. Опитування свідчать, що серед російського населення зростають антиукраїнські настрої в результаті щоденного ксенофобського промивання мізків за допомогою кремлівської пропагандистської машини. Оскільки жорстка лінія вбік Києва стає дедалі популярнішою серед пересічних росіян, московське керівництво може вирішити, що перериванням газових поставок в Україну воно вб’є відразу двох зайців: відволіче увагу від його власної бездіяльності в галузі реформування російської пострадянської держави та економіки – й створить великі проблеми для київського «помаранчевого» уряду, як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. У разі нового припинення поставок газу уряд Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко постане перед складним вибором. Якщо він стерпить перекриття, то відштовхне українське населення, бо зупиняться ще більше заводів і заледеніють квартири українців. Якщо ж «помаранчевий» кабмін України почне відбирати газ з українських газопроводів, які постачають газ із Росії в Євросоюз, він відштовхне своїх партнерів у ЄС та порушить міжнародне право. У той час, як поглиблюється економічна, соціальна та політична криза в Україні, щораз більшій кількості українців може спасти на думку питання, для чого проводити такі дорогі президентські вибори, коли українська держава майже банкрут – якщо не на межі краху. Укінці-кінців в Україні є легітимна законодавча влада й більш-менш дієздатний уряд. У дедалі важчій ситуацій, якої Україна очікує в найближчі місяці, вибори другого правителя виглядають розкішшю. Поза тим, беручи участь у цих виборах, українці легітимізували б напівпрезидентську систему, яка явно не годиться для України – що в останні роки наочно продемонстрували нестерпні внутрішні конфлікти у виконавчій владі. Неефективною є не лише нинішня українська система дуалізму влади не просто неефективна; напівпрезидентські системи, принаймні в перехідних країнах, – це в принципі поганий вибір, якщо вірити результатам порівняльного аналізу цієї політичної системи. Наприклад, у 2008 році ірландський професор Роберт Елджі та американський дослідник політики Софія Меструп видали збірник «Напівпрезидентський лад у Центрально-Східній Європі». Книжка містить праці провідних фахівців на тему пострадянського інституційного ладу та його проявів в Білорусі, Болгарії, Хорватії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Румунії, Росії, Словаччині, Словенії та України. Вони підтверджують висновки попередніх праць, які дослідили мінуси тієї політичної системи, яку Україна успадкувала зі здобуттям незалежності в 1991-му. Збірник Елджі та Меструп показує ще раз, що вплив напівпрезидентського ладу на перехід до демократії та її консолідацію негативний або щонайменше нульовий. У випадку Центрально-Східної Європи це стосується і України до 2005 року, коли у цій системі була завелика президентська складова, і збалансованої президентсько-прем’єрської системи в Україні від 2006-го. Згідно з висновками науковців, «якщо демократія слабка, то краще уникати напівпрезидентського ладу в будь-якій формі». Після президентських виборів, призначених на 17 січня 2010 року, Україна вочевидь відтворить політичну систему, яка тільки шкодитиме її інтересам, особливо на тлі ймовірно дуже сумного внутрішнього відгомону світової фінансової кризи й дедалі більшого імперського апетиту Москви. За найкращого сценарію – тобто, коли не матимуть значення згадані вище проблеми – Україна все одно програє, якщо таки не відмовиться від президентських виборів у 2010-му. Останні київські чутки вказують на те, що принаймні частина української політичної еліти, здається, зацікавлена у серйозній інституційній реформі. З кінця травня до початку червня 2009 року між Блоком Тимошенко та опозиційною Партією регіонів Віктора Януковича відбувалися таємні переговори щодо формування коаліції для зміни Конституції, створення парламентської республіки та скасування президентських виборів наступного року. Ідея полягала в тому, щоби президента обирав український парламент, а не громадяни. Це зберегло б чинний лад із подвійною виконавчою владою та розмежуванням повноважень, але позбавило би президента прямого народного мандату. І хоча Україною й надалі правили б удвох президент та прем'єр-міністр, обидва лідери залежали б від парламенту та одне від одного. Вони були б менш схильні до тих агонізуючих конфліктів, які переважали останні кілька років. Ці зміни не вирішили б основні дві проблеми України – платежі за постачання газу та ворожість Кремля, – але заспокоїли б політичні суперечки у Києві та стабілізували б український уряд. Очевидно, ці зміни були сплановані, щоб забезпечити Януковичу важливу посаду у виконавчій владі. Це також дозволило б уникнути брудної виборчої кампанії, яка вже почалася, і дорогого двораундового виборчого процесу, запланованого на початок 2010 року. Та Янукович вирішив залишити стіл переговорів. Як на сьогодні, президентські вибори відбудуться відповідно до приписів чинної Конституції. Важкі часи чекають на наймолодшу та найбільшу демократію Європи, і можна тільки сподіватися, що здоровий глузд та поміркованість, які раніше демонстрували київські еліти, переважать і в теперішній ситуації. Ідеально було б, якби Янукович і Тимошенко повернулися до столу переговорів та переглянули питання виборів. Збереження теперішньої напівпрезидентської системи не слугує ані короткостроковим, ані довгостроковим інтересам України. Перехід до парламентської республіки вивільнить київським політичним елітам час на численні інші невідкладні проблеми. У наступні місяці політичні еліти Києва повинні будуть зосередитися на значно важливіших питаннях, ніж виборча кампанія. Андреас Умланд є загальним редактором книжкової серії «Радянська та пострадянська політика й суспільство» та одним із редакторів німецько-російського журналу Forum für osteuropäische Ideen- und Zeitgeschichte [«Форум ідей та історії сучасної Східної Європи»]. Він також адмініструє сайт Russian Nationalism [«Російський націоналізм»], де міститься вичерпна інформація про останні тенденції в російській право-радикальній думці та політиці.
Оригiнал матерiалу:
http://www.hir.harvard.edu/index.php?page=article&id=1862…
|
