|
Берт Гоппе, Berliner Zeitung (Німеччина) // 15:05 27-08-2009
 Під помідоровими грядками – убиті євреї. Католицький священик Патрік Дебуа 7 років їздив Україною у пошуках забутих масових поховань і останніх очевидців звірств Голокосту. Результатом стала його книжка «Забутий Голокост. Убивство українських євреїв». Це нелегкі спогади тих, хто був змушений брати участь в екзекуціях, – пише Берт Гоппе в німецькій Berliner Zeitung.
Патрік Дебуа шукає останніх свідків винищення євреїв. Зараз у Німеччини вже цілком сформоване ставлення до масового вбивства євреїв Європи. Тема перейшла в канон ушанування; меморіал Голокосту у вигляді поля стел стало місцем, «куди охоче йдуть». Україні бракує цієї спокійної дистанції. Вона належала до вбивчих полів Другої світової війни, де СС, Гестапо та Вермахт проводили у сотнях населених пунктів криваві операції з винищення євреїв задовго до того, як почали працювати Освєнцім і Бельзец. Тоді як Німеччина дозволила собі естетично абстрагований цвинтар, Україна всіяна безліччю справжніх братських могил. Так само болісними для багатьох українців є спогади про ці масові злочини, тим паче що ці вбивства здійснювалися просто в населених пунктах, на очах у всіх і за участі місцевих. Французький отець Патрік Дебуа уже 7 років їздить Україною, щоб із допомогою останніх очевидців знаходити переважно не позначені місця вбивств Голокосту. Водночас він прагне засобами усної історії з’ясувати сам процес злочинів, наслідки яких в підсумкових звітах винищувальних загонів часто не відображалися навіть у графі «чисельні дані про втрати противника». Інколи Дебуа зустрічає неабияку щирість: групи молодих українців починають досліджувати єврейську історію своїх громад, архієпископ Києво-Галицький Гузар відразу дає в користування автомобіль із водієм. А у сільській місцевості переважає ворожість. Одного разу сусіди повтікали з хат, коли старенький місцевий очевидець показував Дебуа масову могилу посеред хутора; один селянин зажадав роздратовано, щоб вони дали спокій їхнім городам. «Самі того не усвідомлюючи, вони лише підтверджують те, що всі тут знають: тіла розстріляних євреїв спочивають під кущами помідорів». Свої спогади про жахливі події більшість свідків десятиліттями носили при собі. Їхні розповіді у книжці Дебуа важко читати – особливо примусових робітників, які копали для жертв могили, посипали трупи вапном, а потім мусили голими ногами утрамбовувати мертві тіла, щоб у могилу помістився ще один «пласт» євреїв. «Знаєте, нелегко ходити по трупах», – зізнається одна з таких «трамбувальниць» із західноукраїнської Тернівки, де війська СС розстріляли 2300 євреїв. Свідки повідомляють про гулянки, які селяни змушені були організовувати під час екзекуцій для винищувальних загонів, та про єврейських секс-рабинь, що їх приводили до німців, перед тим як так само розстріляти. І розповідають знову й знову про те, як могили, часто тільки ледь-ледь присипані землею, ще не один день рухалися. Дітей-бо кидали в ями в основному заживо. Патрік Дебуа описує страждання єврейських жертв із погляду українських очевидців, не замовчуючи при цьому ні їхній власний страх перед німцями та співчуття до жертв, ані сподівання багатьох неєврейських сусідів поживитися зі смерті євреїв. Коли Дебуа у західноукраїнському Бруську відкриває масову могилу, щоб установити кількість жертв, селяни ставлять археологам лише одне питання: «Ви знайшли золото?».
Оригiнал матерiалу:
http://www.berlinonline.de/berliner-zeitung/archiv/.bin/dump.fcgi…
|
