|
Пьотр Смоляр, Le Monde (Франція) // 17:00 28-09-2009
 У річницю падіння Берлінського муру світ має чудову нагоду оцінити те, як розвивалися країни Європи після розвалу СРСР. Створення нових демократичних держав і розширення ЄС – справжнє політичне диво після падіння комуністичного режиму. Однак погана обізнаність західних лідерів з історією призводить до незахищеності країн Східної Європи. І сьогодні після відмови США від розташування системи ПРО в Чехії і Польщі східноєвропейські країни переживають велике розчарування, – пише Пьотр Смоляр у французькій Le Monde.
Перевага річниць у тому, що вони дозволяють зробити паузу і оцінити пройдений шлях. Берлінський мур упав двадцять років тому. У цю епоху ми підсвідомо здогадувалися, що наслідком історичного періоду, коли комуністичні режими падали, як фішки доміно, буде утворення нового континенту. Так і сталося. І є чому порадіти у зв’язку з цим справжнім дивом, перевагами якого користуються народи звільнених від комунізму країн і Європейський Союз (ЄС). Останній запропонував їм великі перспективи і членство за умови проведення масштабних реформ. Сьогодні Східна Європа існує, утверджується на міжнародній арені і поступово викорчовує старий режим. Скільки подолано викликів! Політична трансформація – від однопартійної системи до демократичного плюралізму – і економічна трансформація – від планової до ринкової економіки – це безсумнівні успіхи країн Балтії та Угорщини, а також Польщі чи Чеської Республіки. Усі вони інтегрувалися в ЄС і НАТО. Звісно, ці успіхи мали свою ціну. Услід за ейфорією 1989 року почався період розчарувань. Повсякденне демократичне життя, зі спалахами популізму і беззмістовною гіперінформаційністю, зовсім не викликає ентузіазму. Пізніше світова економічна криза послабила ці країни, деякі з яких ще не увійшли до єврозони. Але вона не перекреслила банківську систему чи появу зовсім нового покоління підприємців. З часів прийняття Східної Європи до лав ЄС почалася нова історична епоха після ери внутрішньої революції: утвердження цих країн на міжнародній арені. Призначення 14 липня поляка Єжи Бузека главою Європейського парламенту – добра ілюстрація цієї епохи. Польща і країни Балтії вже змусили прислухатися до своєї думки: одноголосно підтримуючи організаторів «кольорових революцій», Грузію і Україну, а також намагаючись полегшити діалог між Білоруссю і ЄС. Одержимість цих європейських країн, яку абсолютно недооцінюють у Парижі, Лондоні чи Берліні, і досі пов’язана з їхньою безпекою. Ці країни мають особливу спільну вразливість, що склалася історично, до російської загрози. У цій сфері Польща і Чеська Республіка переживають велике розчарування внаслідок відмови адміністрації Обами від розташування протиракетного щиту. Але зрив цього проекту у перспективі може також привести в дію психологічний спусковий механізм. Цим країнам запропонували більше не розглядати свою безпеку під одним кутом зору – двосторонніх відносин з американцями. Вони повинні ще більше зважити свої погляди, як члени ЄС, щодо таких ключових питань, як спільна оборона і зовнішня політика – постійні предмети дискусій. Залишається згадати про ще одну перешкоду на шляху дозрівання цих країн: зруйнувати мур у головах. Але не в їхніх. Погана обізнаність західних лідерів, зокрема французьких, з історією і очікуваннями Східної Європи й досі має величезні масштаби.
Оригiнал матерiалу:
http://www.lemonde.fr/opinions/article/2009/09/24/vive-l-europe-o…
|
