|
Едріан Бломфілд, Daily Telegraph (Велика Британія) // 18:33 28-09-2009
 Агресія – не завжди найкраща політика. Москва має переконатися в цьому, коли Європейський Союз збудує трубопровід «Набукко» й отримуватиме центральноазіатський газ без участі російської сторони. Впливові країни ЄС звикли дотримуватися політики «Росія передусім», але навіть вони тепер рішуче налаштовані втілити альтернативний проект – пише Едріан Бломфілд у британській The Daily Telegraph.
Після років вагань і попри погрози Москви нарешті досягнуто згоди щодо проекту, який постачатиме в Європу неросійський газ. Осіннього вечора 2002 року група європейських урядовців святкувала підписання масштабної енергетичної угоди, зібравшись на оперу Верді у Віденській опері. Після того, за вечерею, бізнесмени вирішили охрестити газопровід, який вони погодилися збудувати, «Набукко» – на честь щойно побаченої опери. Подивившись, як Набукко рятує євреїв від неминучої страти від рук зайди, керівники – та їхні прибічники в ЄС – мабуть, вирішили, що це ім’я принесе удачу. Можливо, найважливіший енергетичний проект в історії ЄС, трубопровід «Набукко» мав на меті удостоїти подібного порятунку континент, який потрапляв у дедалі небезпечнішу залежність від російського газу. Трубопровід відлучив би ЄС від Москви, що й так забезпечує третину його імпорту. Було би, по-перше, створено великий маршрут для поставок неросійського газу і – що важливіше – розірвано хватку Росії за транзит зі сходу. Кремль, що не дивно, вважає «Набукко» незваним гостем і сприймає його як загрозу ще міцнішій хватці Росії за енергетику Європи. Росія не соромиться застосовувати свою енергетичну силу для досягнення політичних цілей. Поставки до України та Білорусі припинялися, щойно Росія вирішувала утвердити свій вплив у «близькому зарубіжжі». Деякі члени ЄС, зокрема учасники колишнього Варшавського пакту, побоюються, що теж можуть стати жертвами примх Кремля через надмірну залежність від російських енергоносіїв. Водночас для Росії «Набукко» втілює найбільший її страх: єдність ЄС у відстоюванні своїх інтересів. Як непокоїться дехто з російських політиків, якщо ЄС зі своєю жменькою екс-комуністичних держав, що недолюблюють Росію, почне говорити в унісон, то підтекст однозначно буде русофобським. «Ставлення Росії до ЄС нагадує відчуття людини, чий сусід гуляє весілля, – каже Сєрґєй Марков, парламентар від правлячої партії з тісними зв’язками з Кремлем. – У принципі вам це подобається, але на практиці це означає п’яних у вас на порозі, гучну музику до ранку й політ порожніх пляшок у напрямку ваших вікон». Проте є підстави вважати, що Росії нема чого боятися. Граючи на розрізненій природі ЄС, Кремль може досить успішно розділяти й владарювати. Більшу частину опери Верді Набукко в полоні безумства. Спочатку він вважає себе Богом, а потім, після удару блискавки повністю втрачає тяму. Страждаючи на такі самі грандіозні манії, прем’єр-міністр Росії Владімір Путін часто висміює проект «Набукко», і небезпідставно. Йому відносно легко вдалося заманити привабливими контрактами великі енергетичні компанії у сильних країнах ЄС – на шкоду «Набукко» та колективній енергетичній безпеці. До того ж пан Путін заграє з впливовими європейськими політиками. Ґергард Шредер, колишній канцлер Німеччини, зараз отримує гроші від «Газпрому», російського державного монополіста. З прем’єр-міністром Італії Сільвіо Берлусконі у пана Путіна настільки близькі взаємини, що ці двоє планують разом купити острів, повідомляють джерела з Москви. У результаті, Франція, Німеччина та Італія більшою чи меншою мірою запровадили політику, яку вчені мужі в брюссельських штаб-квартирах ЄС називають «Росія передусім». Намагаючись не дратувати Кремль у найдражливіших для нього питаннях, ці три країни часто дистанціюються від колишніх радянських держав, які прагнуть наблизитися до Заходу. Минулого року Франція й Німеччина виступили проти амбіцій Грузії та України вступити до НАТО, а канцлер Німеччини Анґела Меркель наклала вето на пропозицію пом’якшити безпосереднім сусідам Росії умови в’їзду в ЄС. «У Франції, Німеччини й навіть Італії привілейовані торговельні відносини з Росією, зокрема в енергетиці, тому вони не хочуть ставити їх під загрозу тіснішими відносинами з меншими й біднішими державами», – каже Ґеорґе Дура, дослідник брюссельського Центру досліджень європейської політики. Накладання політики на заробляння прибутків, що є рушійною силою політики «Росія передусім», дорого обійшлося проектові «Набукко» та європейській енергетичній солідарності. Пан Шредер зараз очолює конкуруючий проект «Газпрому», «Північний потік», який трубопроводом піл Балтійським морем постачатиме російський газ у Німеччину, а колись, можливо, й у Британію. Обходячи Україну, через територію якої в Європу надходить 80% російського газу, «Північний потік» підвищить енергетичну безпеку Західної Європи. Але так східні члени ЄС стануть іще беззахиснішими; Росія зможе перекрити поставки до них, не спричинивши незручностей справжнім силам ЄС. Поляки, чиї відносини з Росією особливо кепські, вельми розчаровані. Варшава порівнює «Північний потік» із пактом Молотова – Ріббентропа. Росії не досить одного «Північного потоку», й вона відстоює ще й безпосереднього конкурента «Набукко» під назвою «Південний потік», який теж пролягатиме під Чорним морем. Обидва трубопроводи «Газпрому» становлять загрозу «Набукко», що, як і його тезка з опери, часто безпорадно борсається: то через внутрішню боротьбу в ЄС, то через непоступливість турків чи брак політичної волі. Нещастя «Набукко» свідчать про небезпечну хворобу, яка шириться Євросоюзом. Якщо багатші члени ЄС не зможуть підпорядкувати свої національні інтереси більшому благу, постраждає ЄС у цілому, прогнозують спостерігачі. «Росія глузує з нас, тому що ми розділені, – каже пан Дура. – У торгівлі, енергетиці чи інших сферах – ми повинні протидіяти спільно. Не можна, наприклад, удавати, що «Північний потік» є лише економічною справою, яка не стосується Польщі». Дехто стверджує, що брак узгодженої політики щодо Росії – аргумент на користь Лісабонської угоди, яка створить посади президента та міністра закордонних справ ЄС, а ті зможуть виробити більш послідовний підхід до свого неспокійного східного сусіда. Росія наполягає, що побоювання ЄС – перебільшені, і пропонує себе на роль надійного гаранта енергетичної безпеки Європи. Усе, що залишається зробити ЄС, каже російський парламентар пан Марков, – дозволити Москві мати незаперечну сферу впливу в своєму близькому зарубіжжі. Тобто припинити підтримувати таких лідерів, як президент Грузії Міхаїл Саакашвілі та його український колега Віктор Ющенко, що їм сприяють США. «Сприяння ЄС витворило в Грузії військового злочинця Саакашвілі та підтримало Помаранчеву революцію, яка призвела до штучного конфлікту між Україною та Росією, – заявив пан Марков. – Ці уряди не є незалежними. Вони – маріонетки Сполучених Штатів». «Якщо Європейський Союз не покине свої спроби погіршити російсько-українські відносини, тоді він, звісно, матиме щораз більше й більше проблем із газом». І все ж, хоча риторика Москви не надто змінилась, у поведінці ЄС з’явилися позитивні ознаки. Грубі промахи вкупі з наслідками фінансової кризи дали Кремлеві зрозуміти, що його енергетична зброя вже не така ефективна. Ціни на енергоносії знизилися вдвічі, порівняно з цінами роком раніше, а прогнозований обсяг газових потреб Європи в майбутньому різко скоротився. Понад те, намагаючись позбавити Європу альтернативних маршрутів поставок, «Газпром» уклав непомірну угоду на придбання всього резервного газу Центральної Азії. «Газпром», який не міг за нього заплатити, був урятований загадковим вибухом у трубопроводі з Туркменістану. Запідозривши нечесну гру, туркмени тепер пропонують купувати в них газ для «Набукко». Криза настільки гостра, що, як стверджує заступник директора московського Центру Карнегі Сем Грін, «Газпром» навряд чи зможе дозволити собі два трубопроводи. «Статус “Газпрому”, такого грошовитого раніше, змінився від початку кризи, – каже він. – Зате зараз, коли гроші майже не надходять, а борги зростають, він стане зручнішим партнером для Європи». Для тих, хто сподівається розірвати зв’язки з Москвою, картина прояснилася ще більше у січні. Тоді ЄС нарешті почав діяти, після того як енергетична колотнеча між Росією та Україною на два тижні залишила споживачів без газу. У червні Німеччина та шість країн, територією яких буде прокладено трубопровід «Набукко», врешті-решт офіційно схвалили проект. Консультантом для «Набукко» був найнятий колишній міністр закордонних справ з уряду пана Шредера, Йошка Фішер. Будівельні роботи мають розпочатися наступного року, й очікується, що газ потрапить у трубопровід у 2014-му. Як сподіваються деякі спостерігачі, втілення «Набукко» навчить росіян, що агресія – не завжди найкраща політика.
Оригiнал матерiалу:
http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/europe/6227454/EU-energ…
|
