|
Філіп П. Пен, The Washington Post (США) // 17:30 07-10-2009
 Навіть кримські татари розчаровані політикою Києва. Що й казати про росіян, яких у Криму щосили підтримує Кремль: через інвестиції, ЗМІ, політичні заяви. Росії буде легко збурити конфлікт серед незадоволеного населення півострова. Особливо охоче вона це спробує зробити, якщо й далі втрачатиме вплив в Україні – пише Філіп П. Пен у статті американської The Washington Post.
Кремль утверджує свій вплив у регіоні. На картах Крим позначений територією України, а військово-морська цитадель на його південному узбережжі – українським містом. Проте коли в серпні судові пристави спробували виконати постанову суду щодо маяка, їх зненацька оточили озброєні солдати з Російського чорноморського флоту й доставили в міліцію, наче підлітків, що прокралися за чужий паркан. Цей принизливий інцидент підкреслив вплив Росії на легендарному півострові Чорного моря, що не зникає вже майже два десятиліття після розвалу Радянського Союзу. А також наголосив на потенціалі конфлікту напередодні перших президентських виборів в Україні від часів Помаранчевої революції. Під час того мирного повстання величезний натовп демонстрантів кинув виклик Москві та привів до влади прозахідний уряд. А тепер Кремль працює над тим, щоб виправити цю поразку, нагнітаючи напругу навколо колишньої радянської республіки – аби тільки в січні був обраний лідер, слухняніший до російських інтересів. У серпні президент Росії Дмітрій Медвєдєв висунув у посланні до української влади вимогу переглянути політику, зокрема, покинути спроби вступити в НАТО. Крім того, він представив законопроект, який дозволяє застосовувати військову силу для захисту російських громадян і російськомовного населення за кордоном, що багато хто сприйняв як натяк на Крим. Група відомих українців, серед яких і перший президент країни, написали у відповідь листа президентові Обамі з проханням запобігти «можливому військовому вторгненню» Росії, яке «знову призведе до поділу Європи». Україна відмовилася від ядерного арсеналу, який вона успадкувала від Радянського Союзу в обмін на гарантії безпеки від Сполучених Штатів та інших світових сил, ішлося в листі. Якщо попереду криза, то вона, ймовірно, зачепить Крим – півострів пагористого степу й піщаних пляжів завбільшки з Меріленд. Колись цей регіон був частиною Росії, і він єдиний в Україні, де переважають етнічні росіяни. У середині 1990-х років Крим обрав лідера-сепаратиста, який ледь не розпалив громадянську війну. До того ж у Криму, в Севастополі, базується Російський чорноморський флот – за угодою з Україною, термін дії якої спливає 2017 року. Росія прагне подовжити оренду, але чинна влада України наполягає, що та повинна покинути територію. «Росія легко може викликати кризу чи конфлікт у Криму, якщо й далі втрачатиме вплив в Україні, – сказав Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України. – Це і є сигнал, який вони надсилають майбутньому президентові». Підконтрольні державі російські ЗМІ, широко представлені й популярні в Криму, називають українську владу безнадійно антиросійською, а впливові російські політики закликають до возз’єднання з Кримом. Проте п’ять років політики, спрямованої на зближення України з Європою та Сполученими Штатами, й відстоювання української мови та історії теж відчужили регіон. Президент України Віктор Ющенко, герой Помаранчевої революції, набрав тут лише 6% голосів. «Він спробував нав’язати нам свою ідеологію, і йому це не вдалося, – заявив голова міської ради Севастополя Валерій Саратов. – Ми вважаємо, що нас завойовувала не Росія, а Європа. Ми воювали з італійцями, німцями, французами, британцями… Та ми ніколи б не ополчилися проти Росії». За словами Володимира Стручкова, проросійського активіста й лідера батьківської організації з Севастополя, мешканцям особливо не подобаються нові положення, які вимагають від студентів складати вступні іспити до ВНЗ українською мовою, не даючи можливості російською. Поки Київ грається у політику ідентичності, стверджує він, Москва інвестує в Севастополь, будує школи, житло та басейни, лагодить пам’ятники й навіть відкрила філію Московського державного університету. У результаті ставлення Криму різко змінилося. У 2006-му приблизно 76% кримчан вважали Україну своєю батьківщиною, але вже минулого року, згідно з опитуванням Центру Разумкова, провідного дослідницького інституту Києва, цей показник скотився до 40%. Крим став частиною Російської імперії у 1783 році після тривалого періоду правління кримських татар, корінного тюркського народу. Під час Другої Світової війни півострів захопила Німеччина. А в кінці війни Йосиф Сталін звинуватив татар у колабораціонізмі з нацистами й наказав провести їх масову депортацію. Комуністи таким чином сподівалися заселити півострів політично надійними сім’ями, переважно росіянами, що мали зв’язки з військовим чи партійним апаратом. Коли Радянський Союз розвалився, ці люди раптом зрозуміли, що живуть в Україні, а не в Росії, тому що 1954 року радянський лідер Микита Хрущов передав Крим Україні. На той час такий крок важив небагато. Нині понад 60% із 2,3 млн. населення – росіяни, 25% – українці. Однак ці дві етнічні групи дуже пов’язані. Опитування громадської думки демонструють, що більшість в обох групах прагне, аби Чорноморський флот залишився, й підтримує ідею возз’єднання з Росією, хоч так само підтримує й ідею сильнішої автономної Криму в складі України. Кримські татари, яким у 1980-х дозволили повернутися, становлять приблизно 10% населення і переважно проти повернення під правління Росії. За словами Рефата Чубарова, лідера головної політичної організації кримських татар [Меджлісу], російська преса обмовляє його народ, немов злочинців, граючи на острахові перед ісламом та їхніми намаганнями повернути втрачені домівки. Проте навіть серед татар зростає незадоволеність [політикою] Києва. «У Криму суверенітет України найбільше підтримуємо ми, – сказав Чубаров. – Та росте розчарування, бо влада не зробила достатньо для того, щоб надати сім’ям, які повертаються, землю та інші компенсації». Володимир Притула, ветеран журналістики та політолог із Криму, розповів, що Кремль намагається спровокувати в регіоні етнічний конфлікт, аби підірвати український уряд і забезпечити собі привід для вторгнення. Три роки тому Владімір Путін, тодішній президент Росії, запропонував допомогу в урегулювання напруженості в Криму після сутички росіян і татар і сказав, що російському флотові варто залишитися, аби «гарантувати стабільність», зазначив Притула. Він додав, що впродовж останніх місяців тутешня активність Кремля пожвавилася, групи російських націоналістів організовують протести під час українських свят, а преса після річної перерви знову почала атакувати татар. Емоції розгорілися не на жарт після минулорічної війни Росії зі ще однією прозахідною сусідкою – Грузією. Чорноморський флот брав участь у конфлікті, а українські чиновники розізлили Росію заявами про те, що, можливо, й не дозволять її кораблям повернутися до Севастополя. Улітку тертя посилилися знову, коли українська міліція тричі зупиняла російські вантажівки за транспортування ракет до Севастополя без попередження. Потім стався інцидент із судовими виконавцями у справі Херсонського маяка, одного з десятка навігаційних маркерів уздовж кримського узбережжя, права на володіння яким заявляють і Росія, і Україна. Судді й раніше намагалися наказати флотові звільнити різні об’єкти, а росіяни весь час відмовлялися, і пристави безрезультатно поверталися назад. Та цього разу флот звинуватив Україну в «проникненні на територію російського військового об’єкту» й застеріг про «можливі трагічні наслідки таких дій». Заступник мера Севастополя Володимир Казарін пояснив: пристави зайшли за ворота, бо не було вартових, але швидко знайшли командира, і той попросив їх зачекати, доки він розбереться. Через п’ять хвилин він повернувся з двома солдатами, які й затримали судових виконавців. «Відносини з флотом здебільшого непогані, – сказав Казарін. – Проте це лише свідчить, що в Москві шукають приводу для конфлікту».
Оригiнал матерiалу:
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/10/05/A…
|
