|
Кліффорд Дж. Леві, The New York Times (США) // 13:43 02-11-2009
 Справа не в релігії? Влада Сімферополя відмовилася дати остаточну згоду на будівництво мечеті в столиці Криму. При цьому чиновники запевняють, що їхнє рішення не пов‘язане з ворожістю на етнічному чи релігійному ґрунті. Протилежної думки дотримуються лідери кримських татар і обіцяють не відступати – пише Кліффорд Дж. Леві в американській The New York Times.
На земельній ділянці на березі водойми стосами складені вапнякові блоки – десятки тисяч. Тут мають звести одну з найбільших мечетей в Європі. Але єдиний, кого можна побачити на майданчику, – це підстаркуватий сторож у наметі. Він охороняє місце, що на перший погляд видається ще одним грандіозним проектом, який зазнав краху внаслідок фінансової кризи. Однак проблема при реалізації проекту ніяк не пов’язана з грошима. Підказку можна знайти на самих вапнякових блоках, багато з яких жителі принесли на ділянку на знак протесту: на них були викарбувані імена людей, колишніх мешканців Кримського півострову, які були депортовані Сталіним і так ніколи і не повернулися. Планувалося, що мечеть стане символом відродження цих вигнанців, кримських татар – представників тюркської етнічної групи, які – як і представники інших народів – зазнали чималих страждань за часів комунізму. Але через дії місцевої влади цей проект натомість призвів до суперечки, в якій перемішалися політичні питання, невдоволення громади, міжнародна напруженість і історичні травми. І тому для кримських татар ця земельна ділянка стала не місцем будівництва, а центром паломництва – і ще одним нагадуванням, що тут, як і всюди на території колишнього Радянського Союзу, про гріхи минулого говорити нелегко. «Від кожного мусульманина – по каменю», – сказав днями лідер кримських татар Рефат Чубаров, запропонувавши провести імпровізовану екскурсію покинутою ділянкою. Пан Чубаров пояснив, що протягом кількох місяців татар просили приносити на цю ділянку вапнякові блоки – кожен вартістю менше долара, щоб продемонструвати своє невдоволення. Тисячі з них так і зробили, багато хто створив міні-меморіали, викарбувавши на вапняку імена своїх давно загиблих родичів. Здебільшого ці камені мають ширину 15 чи 20 дюймів (від близько 38 до 51 см – прим. пер.) і висоту 7 дюймів (близько 18 см). Будівництво мечеті, яка має бути розрахована на кілька тисяч прихожан, було схвалене місцевою владою в 2004 році. Попередньо чиновники погодилися виділити ділянку для мечеті за адресою вул. Ялтинська, 22, у Сімферополі, столиці Криму. Цей півострів в Чорному морі є одним з найвідоміших регіонів колишнього Радянського Союзу. За словами пана Чубарова, вартість проекту будівництва мечеті мала сягнути більше 10 млн. дол. Більшу частину цих коштів повинні були виділити турецькі та інші іноземні спонсори. Але в 2008 році Сімферопольська міська рада відмовилася остаточно схвалити проект, висловивши занепокоєння щодо його впливу на навколишнє середовище – адже ділянка розташована неподалік від міського водосховища. Чиновники стверджували, що на сусідніх вулицях почнуться затори, а шум від мечеті буде заважати пацієнтам розташованої неподалік онкологічної лікарні. Міська рада, серед депутатів якої переважають етнічні росіяни, заявила, що її позиція не пов’язана з ворожістю на етнічному чи релігійному ґрунті. І запропонувала інші місця для будівництва мечеті. «Мечеть буде збудована, але лише після врахування думки громадськості», – сказав мер Сімферополя Геннадій Бабенко. Та за словами татарських лідерів, вони не вірять, що місто доведе справу до кінця на інших ділянках. Вони запевняють, що сумніваються в щирості типових протестів на кшталт «тільки не в мене вдома» та стверджують – місцеві політики просто не хочуть, щоб в Сімферополі була показна мечеть. «Усі усвідомлюють, що їхня протидія не має сенсу, адже вони вже надали нам дозвіл, – каже пан Чубаров. – За лаштунками вони кажуть: “Крим – російська православна земля. Якщо вони хочуть побудувати мечеть, то повинні побудувати там, де її ніхто не буде бачити”». Татари, які протягом століть мешкали в Криму, були депортовані Сталіним в травні 1944 року. Він звинуватив їх у колабораціонізмі з нацистами (окремі татари були причетним до цього, але більшість – ні). Усе татарське населення, більше 200 тис. людей, в жахливих умовах було транспортоване за тисячі миль від Криму, до Узбекистану та інших регіонів. Багато хто помер у дорозі або пізніше по прибутті. Радянська влада конфіскувала помешкання татар, знищила мечеті або використовувала їх як товарні склади. Одна з них була перетворена на музей атеїзму. Лише в часи перебудови наприкінці 1980-х років більшість татар отримала дозвіл повернутися – ця міграція продовжилася після здобуття Україною незалежності із розпадом Радянського Союзу в 1991 році. Більше 250 тис. татар тепер живуть у Криму – це приблизно 13% від 2-мільйонного населення півострова. Повернення татар неодноразово призводило до юридичних конфліктів через відновлення прав на землю і власність, більша частина якої тепер належить етнічним росіянам. В окремих випадках справа доходила до насильства. Ситуацію ускладнює політичний статус Криму, населення якого загалом віддає перевагу відокремленню від України і поверненню до Росії. У 1954 році тодішній радянський лідер Нікіта Хрущов подарував Крим Україні. Тоді цей крок вважався лише формальністю, адже Крим залишався у складі Радянського Союзу і був заселений переважно етнічними росіянами. Татари мають кращі стосунки з українською владою і етнічні російські націоналісти в Криму часто сприймають їх як поплічників Києва. Три сторони борються за владу на півострові і мечеть опинилася в центрі цієї боротьби. Татарські лідери стверджують, що будівництво мечеті було заблоковане частково для розпалення антимусульманських і антиукраїнських настроїв, особливо – напередодні президентських виборів в Україні, призначених на січень. «Існує багато, багато політичних сил, які прагнуть, щоб напруженість зберігалася, – каже Мустафа Джемільов, глава Меджлісу кримськотатарського народу. – Я маю на увазі російськомовні і російські сепаратистські організації, яких підтримує і спонсорує влада Росії». Етнічні росіяни в Криму звернули увагу, що президент України Віктор Ющенко підтримав будівництво мечеті, та звинуватили його у втручанні в місцеві справи. Жителі прилеглих до місця будівництва районів стверджують, що місцева влада має право наполягати на зведенні мечеті в іншому місці – або ж взагалі на забороні будівництва. «Давайте не забувати, що це не татарська земля, росіяни завжди жили тут», – каже 45-річний косметолог Лариса Цибульська. «Мій батько побудував цей будинок, – каже вона, показуючи на декілька будинків неподалік. – Вони самовільно оселяються на нашій землі. Чому це раптом вся ця земля повинна бути відрізана і передана одному народу під будівництво мечеті? Це просто ганьба». Але пан Чубаров, якому 52 роки і який народився у вигнанні в Узбекистані, каже, що татари не відступляться. Він стверджує – конфлікт настільки об’єднав його громаду, що на майданчик принесли більше вапнякових блоків, ніж було потрібно для будівництва мечеті. Тож надлишкові будматеріали будуть використані на зведення будинків для татар – спроба відновити те, що вони втратили в Криму 65 років тому.
Оригiнал матерiалу:
http://www.nytimes.com/2009/10/30/world/europe/30crimea.html?_r=1…
|
