|
Кшиштоф Гербст, Gazeta Wyborcza (Польща) // 19:34 02-11-2009
 Черги та приниження не можна вважати нормальним явищем! Попри декларовану польськими високопосадовцями дружбу між Польщею та Україною ситуація із видачею віз українцям та черги на польсько-українському кордоні призводять до зростання недовіри між народами двох країн і принижують гідність людей – пише в листі до редакції польської Gazeta Wyborcza Кшиштоф Гербст.
Написати коментар мене спонукав лист пана Мирослава Скурки (опублікований у Gazeta Wyborcza 7 листопада) щодо ситуації на нашому кордоні з Україною. Протягом шести років я керував інтенсивними проектами, призначеними для організацій громадянського суспільства, лідерів і управлінців місцевої влади в Україні. Спочатку це були неурядові проекти, пізніше – як консультант – я керував двома британськими проектами. Протягом останніх трьох років я постійно жив у Львові. Перетинав кордон по кілька разів на місяць, у різних пунктах пропуску, здебільшого на автомобілі. А також запрошував до Польщі багато громадян України, поодинці і цілими групами. Хочу підтвердити слова пана Скурки, але окрім того сказати, що його формулювання варто назвати надзвичайно м’якими. Справа стосується не тільки митників. Польські держслужби працюють просто ганебно, не вживаючи заходів пропорційно до масштабу проблеми. Насмілюся заявити, що чимало представників цих служб – а не може бути такого, щоб це відбувалося без відома високопосадовців – висловлюють свої упередження, якщо взагалі не шовінізм. Жодними раціональними аргументами неможливо виправдати ані існування протягом багатьох років черг за візами, ані жахливої процедури оформлення візи. Вона зводиться до наступного: вимоги особистої присутності для того, щоб подати документи, вистоявши величезні (всю ніч а то й довше) черги; відсутності системи реєстрації телефоном, поштою, електронною поштою, а також через інтернет-сайт; толерування або навіть заохочення діяльності посередників. Це свідчить про організаційну некомпетентність і, хтозна, може, й про корупційну систему направлення клієнтів до цих посередників. Не є таємницею практика продажу місць у черзі охоронцями консульства у Львові. Я знаю про випадки, коли особа, що легально навчається в Польщі, була змушена повертатися в Україну, щоб особисто подати прохання про продовження візи, наданої тим самим консульством, яке знало, що йдеться про багаторічне навчання. А також випадки відмови у новій візі для особи, строк дії візи якої закінчується в ході її запланованого виїзду – навіть коли ця «накладка» складає лише пару днів. Я також чув про випадок надання річної візи з правом перебування в Польщі не більше трьох днів. Це фактично означає заборону в’їзду на цілий рік. Окрім того, знаю про випадок надання візи, чинність якої закінчилася у той самий день, коли закінчилася конференція в Варшаві. Це означає, що треба виїхати до завершення заходу. Проблеми з отриманням візи мали, зокрема, стипендіати Gaude Polonia (програми для молодих діячів культури і перекладачів польської літератури з країн Центрально-Східної Європи). Міністерство культури було змушене втручатися з Варшави. У відомого письменника Тараса Прохаська вимагали доказу того, що він письменник (gazeta.pl, 2 лютого 2008 року). Якщо держслужбовець не знає еліту держави, в якій працює, то міг би хоча б подивитися в інтернеті. Сама ця вимога, здається, запозичена від судової системи. Розумної відповіді щодо того, чому так відбувається, немає. Жоден регламент, жодний закон не може дати право топтати гідність людей. А такі «організаційні проблеми» може вирішити кожний торговець, який продає цибулю. Усі ці балачки про проблеми з приміщеннями польських представництв – це чисті вигадки. Ніхто при здоровому глузді не може бути переконаним, що все закінчиться в ту мить, коли буде здано в експлуатацію будівлю, що нині будується. Беручи до уваги скорочення кількості в’їздів з України до Польщі, ми, очевидно, маємо справу з реалізацією закону Паркінсона. Опис стосунків на кордоні, наведений у листі пана Скурки, також варто доповнити. Нікого не переконають оповіді про об’єктивні причини чи погану роботу «української сторони». Кожна дитина знає, що коли вода в річці (чи черга) прибуває, то причиною є гребля. У ситуації, коли роками створюються цілоденні, цілонічні, а то й довші, черги, важко говорити про випадковість. Описана паном Скуркою злісність характерна не тільки для митників, а й для прикордонних служб. Здається, ніби метою цих службовців є обмеження кількості приїжджих до Польщі. До списку методів, що застосовуються, варто також зарахувати безпардонне повернення в Україну автомобілів через найдрібніші недоліки (перегоріла лампочка). Відомі випадки повернення цілого автобусу, бо одна особа везла забагато цигарок. Війна з дрібними контрабандистами може й потрібна, але без фанатизму. Тим часом принципи роботи і прийнята система цінностей мають нагадувати, що ці стратегічні обставини не звільняють від обов’язку шанувати гідність людини. Збиває з пантелику сліпота високопосадовців (я особисто намагався зацікавити справою Збіґнєва Буяка, коли той був керівником всіх митників). Неадекватна також діяльність неурядових організацій. Відоме дослідження ситуації на кордонах, проведене Фондом імені Стефана Баторія, було поодиноким випадком, до того ж був застосований сумнівний метод. ЗМІ реагують, на диво, делікатно. А варто усвідомити, що зарозумілість чи ігнорування у відносинах із найближчим сусідом, обмеження контактів бюрократами чи погана організація призводять до недовіри між народами обох країн і сприяють поширенню ворожості по обидва боки кордону. Звичайно, не можна сказати, що зовсім нічого не змінюється. По обидва боки кордону стало чистіше, процедури були дещо спрощені. Навіть люди в уніформах виглядають більш по-людськи. Однак і досі до нормального стану справ ще далеко.
Оригiнал матерiалу:
http://wyborcza.pl/1,75515,7201105,Na_granicy_z_Ukraina_skandal_t…
|
