|
Автанділ Цуладзе, Ежедневный Журнал (Росія) // 18:47 03-11-2009
 Після виборів в Україні відбудеться консолідація влади? Політична модель, що виникла в Україні після Помаранчевої революції внаслідок конституційної реформи, в умовах кризи не діє, а тому на порядку денному за будь-якого президента постане питання консолідації влади навколо одного центру. Тим часом Росія рухається «українським шляхом» – убік утворення кількох конкуруючих владних центрів – пише Автанділ Цуладзе в російському інтернет-виданні „Ежедневный журнал”.
В епоху „стабільності” в Кремлі любили розмірковувати про те, що в Украні демократія виродилася у бардак, і називали Україну „державою, що не відбулася”. Це був прорахований чорний піар. Так дискредитувалася Помаранчева революція (розрахунок на мешканців України) та вигідно відтінявся „стабільний” путінський режим, що нібито посилив державу (месидж, адресований росіянам). Однак у Кремлі не змогли вирішити „Проблему-2008”. Конкуруючі проекти варіювалися від третього терміну для Путіна (проект сєчінської владної групи) до відфутболювання Путіна на посаду голови МОК. У підсумку гору взяв проект єльцинських політичних менеджерів, який можна умовно назвати „російський Ден Сяопін”. Путіна проголосили „національним лідером”, сам він перемістився на посаду прем’єра, що дало йому змогу зберегти контроль за фінансовими потоками, а президентом був призначений найбільш малоресурсний із усіх можливих кандидатів у наступники – Дмітрій Медвєдєв, який ще з пітерського періоду був чимось на кшталт ад’ютанта Путіна. Суть комбінації полягає у тому, що всі конкуруючі угрупування після зміни президента фактично залишаються „при своїх”, баланс сил зберігається, Путін, як і раніше, грає роль „наглядача”, а завдання Медвєдєва – ходити на офіційні прийоми та потискати руки колег на самітах. De facto в Росії була проведена політична реформа, яка залишилася непоміченою. De jure ця реформа не закріплена в Конституції. Зневага політичного класу до цього документу давно не секрет, але саме нехтування цим останнім фактом і призвело дло того, що початковий задум став швидко давати збої. У ситуації, коли президент має формально широкі повноваження, яким би локальним не був „наступник”, саме „крісло” перетворює його на вагому політичну фігуру. Прем’єр Путін змушений постійно здійснювати у публічному полі кроки, щоб доводити і населенню, й елітам, що хазяїн становища він, а не Медвєдєв. Неминуче виникло суперництво між прем’єрською та президентською „вертикалями”, яке до часу намагалися приховати, але логіка політичного процесу все ж виплеснула протиріччя на поверхню. Криза виступила каталізатором процесу руйнування владного консунсусу. В Україні у 2004 році процес передачі влади від Кучми новому президенту був організований краще. Не було ніякої Помаранчевої революції. Був добре поставлений спектакль, який дав змогу українським політичним кланам уникнути більш брутальних сценаріїв у боротьбі за владу. Ключовим моментом „революції” була згода Ющенка на „політичну реформу”, підготовану радниками Кучми. Сенс реформи – „розпилити” владний пиріг так, щоб ні в кого не було контрольного пакету акцій. Уся українська політика полягала у тому, що основні владні групи вступали одна з одною у тимчасові альянси проти противників, тому ці альянси розпадалися і утворювалися нові і т. д. Але повністю зосередити владу в своїх руках не вдалося нікому. Проект Кучми дав змогу зберегти колишню систему в дещо модернізованому вигляді, уникнути „зачистки” одних груп іншими і в цьому розумінні зберегти політичну стабільність. Від перестановки доданків сума в українському політичному рівнянні не змінювалася. Ця схема працювала до кризи, хоча нескінченні політичні розборки значно втомили український електорат. Однак криза так сильно вдарила по Україні, що на всі ці ігри ресурсів уже немає. Пирога влади на всіх не вистачить. Тому в Україні ситуація розвивається у бік відмови від кучмівської політичної моделі на користь сильної ефективної влади. На „порядку денному” української політики – зміцнення держави та „зачистка” неефективної частини еліти. В Україні досі популярний міф про Путіна як сильного політика, який приструнив олігархів, зміцнив „вертикаль влади” та інше. Запит на путінізацію української політичної системи на цей момент найбільш вдало відпрацьовує Віктор Янукович. Путін підтримував Януковича у 2004 році, до цих виборів надіслали десант „єдиноросів”. Крім того, Янукович має імідж „крутого мужика” і проросійськи налаштованого політика, що забезпечує йому перевагу на сході країни та у Криму. То ж, і російський, і український проекти „наступництва” внаслідок кризи зазнали фіаско. Обдиві країни стоять перед необхідністю чергової рефоми політичної системи. Однак тепер Росія перебуває у менш вигідному становищі, ніж Україна. У січні наступного року Україна отримає нового легітимного президента, який спробує провести реформу влади. Уникнути реформи не вдасться – ситуація не дає змоги залишати все як є. Наскільки серйозною та глибокою буде реформа, інше питання. Багато буде залежати від того, як пройдуть президентські вибори. Тимошенко поки відстає і буде грати на загострення ситуації. У грі на межі фолу вона значно ефективніша за Януковича. Криза в економіці та загальний фон підвищеної тривожності серед виборців – сприятливе середовище для таких харизматичних і діяльних політиків, як Тимошенко. Янукович перемагає тільки за інерційного сценарію. Але хто б не став президентом України, для подолання кризи українська еліта буде змушена консолідуватися навколо одного центру влади. У Росії ситуація набагато заплутаніша, а тому небезпечніша. Система т.зв. тандемократії себе не виправдала. Різноспрямовані сигнали, що надсилаються „згори” донизу по „вертикалі”, призводять до дестаблізації усієї системи. Російська влада все більше українізується: кожен тягне ковдру на себе, „хто в ліс, хто по дрова”, а країна занурюється у болото стагнації. Довго це тривати не може, але президенскі вибори тільки у 2012 році. Тому майже неминучими стають сценарії неконституційного „реформування” системи „тандемократії”. Від ідеологічних суперечок російські владні угрупування переходять до чисто конкретної боротьби за владу. Сценарії можуть бути найекзотичніші. Ставки зростають день по день.
Оригiнал матерiалу:
http://ej.ru/?a=note&id=9578…
|
