|
Сергій Толстов, Независимая газета (Росія) // 18:14 05-11-2009
 Президентські вибори перетворяться на конкуренцію політичних технологій? Жоден з провідних кандидатів на посаду президента не представив конкурентоздатного сценарію подальшого розвитку країни. Одна з фаворитів, Юлія Тимошенко, за допомогою піар-технологій переконує країну в безальтернативності свого курсу. Їїї шанси на успіх залежатимуть від того, чи вдасться утримати ситуацію в країні під контролем – пише Сергій Толстов в додатку «Дипкурьер» до російської «Независимой газеты».
У сутичку за посаду президента готові вступити 30 кандидатів Україна знову перед вибором. Президентська кампанія стимулює електоральну поляризацію громадян та змушує їх замислюватися про перспективи країни. Утім, саме цей аспект здається найменш визначеним. Майбутнє у будь-якому разі видається складним, але його контури поки промацуються невиразно. Щодо суспільних очікувань, вони вирізняються стійким інфантилізмом. Суспільство вже відчуло кризу та деградацію, але ще не зрозуміло, які злі жарти зіграли з ним політики. Стартові умови Хоча кількість кандидатів на виборах обіцяє бути рекордною (до 30 учасників), можливість реального вибору лишається вкрай вузькою. Стабільні фаворити громадської підтримки – лідер опозиційної Партії регіонів Віктор Янукович та нинішня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Істотну роль буде відігравати й «третій фактор» , представлений президентом Віктором Ющенком та його апаратом, оскільки саме від нього буде багато в чому залежати ситуація в період між першим та другим туром голосування. Через специфіку політичної системи аж до етапу підрахунку голосів змагання основних кандидатів буде відбуватися переважно у формі конкуренції політичних технологій. Про змістовий аспект, що стосується визначення подальшого шляху розвитку, майже не йдеться. Щодо цього були певні спроби у Партії регіонів, а також окремих альтернативних кандидатів (Арсенія Яценюка та Сергія Тігіпка). Але хоч якоїсь суттєвої демонстрації конкурентоздатного сценарію подальшого розвитку країни поки ні в кого не вийшло. «Технологічну» ініціативу намагається утримувати штаб Тимошенко, який робить натиск на візуальну й чуттєву рекламу. Якщо за допомогою методів політичного карнавалу Юлії Тимошенко вдасться виграти вибори, їх можна буде сміливо фіксувати у книзі рекордів Гіннеса як феномен виграшу команди влади, яка не зуміла захистити країну від кризи, але змогла переконати населення у безальтернативності свого курсу. За даними останніх опитувань громадської думки, впевнено лідирує Віктор Янукович. Жовтневе опитування Research & Branding Group дає йому 36,5% у першому турі проти 20,8% у Юлії Тимошенко та 9,5 – в Арсенія Яценюка. Рейтинг інших кандидатів незначний: по 4,1% у Сергія Тігіпка та Петра Симоненка і 3,9% у чинного президента Віктора Ющенка. Тим не менше, перемога Віктору Януковичу зовсім не гарантована. Головна мета уряду – втримати під своїм контролем економічну ситуацію до кінця січня – початку лютого, коли очікується другий тур президентських виборів. Якщо це вдасться, лейтмотив кампанії Тимошенко «усе добре, прекрасна маркізо» може спрацювати. Коли країну добряче струсне через бюджетний дефіцит, боргову залежність і масовану грошову емісію, перемога буде вже у кишені, а переможців, як відомо, не судять. Відрижка демократії Перед виборами парадокси української політики проступають усе більш наочно. Можна впевнено констатувати, що основні цілі політичного курсу, проваджуваного Віктором Ющенком, успішно провалені. «Цивілізаційний злам» менталітету основної маси населення не вдався. Перспективи членства у ЄС та НАТО провалені. Демократія обернулася сегрегацією еліт, політичною анархією та повною безвідповідальністю влади. Президент Віктор Ющенко, рейтинг якого впав із рекордних 69-70% у 2005 році до 2-3% у 2009-му, примудряється називати інших політиків, які не підтримують його ідеї та цілі, «п’ятою колонною» чи «неукраїнськими силами». Цікаво, що для висування кандидатом у президенти Ющенко не зміг чи не наважився організувати з’їзд створеної під його брендом партії «Наша Україна», оскільки багато її функціонерів уже встигли переорієнтуватися на кандидатуру прем’єра. Ось уже й справді хтось дозволяє собі жити, під собою не відчуваючи країни. Однак далеко не все так просто, як здається на перший погляд. Основні реформи останніх років, що стосуються системи освіти, а також контролю ЗМІ й реклами, ведуть до прискореного витіснення російської мови з обігу в більшості офіційних сфер громадської комунікації. Влада ще не зуміла дістатися лише газет і популярних журналів, попит на які диктує ринок. Серйозно підірвана державна система охорони здоров’я, що створює прямі загрози соціально-демографічного характеру. Дефіцит фінансування постійно загрожує підтриманню стабільності та керованості в армії, що досить пікантно у ситуації, якщо у майбутньому криза не піде на спад. Уряд Юлії Тимошенко поклоняється двом богам – кредиту МВФ, останній транш якого передбачається у лютому 2010 року, саме до другого туру президентських виборів, і маніпуляції бюджетними витратами, адекватно проконтролювати які не можуть ні президент, ні парламент. Між Тимошенко та зосередженням у її руках усіх основних важелів влади залишається усього три з половиною місяці. Якщо до цього часу стабільність утримати вдасться, Тимошенко нібито на коні. Але якщо ні, події можуть розвиватися за досить цікавим сценарієм. А тут ще щомісячні платежі за газ, неврегульоване питання про обсяги поставок, майбутнє погашення боргів «Нафтогазу України» і т. п. Коли таких факторів та залежностей стає надто багато, слід одному з них дати збій, і вся піраміда загрожує миттєво розсипатися. Щодо Ющенка, він з будь-якого приводу повторює, що демократичні стандарти стали основним результатом його правління, і це незважаючи на неконституційний розпуск парламенту в 2007 році та спроби зломити Конституційний суд. Але оскільки саме така влада почала говорити про демократію та свободу якось уже надто часто, до голови мимоволі починають лізти досить несвоєчасні думки. Зовнішні аспекти Покійний Семюель Хантінгтон, аналізуючи російсько-українські суперечки та суперечності початку 1990-х, дійшов цікавого висновку, що, незважаючи на весь комплекс умов, які давали змогу чекати на серйозні зіткнення, їх не відбулося. Причиною цього стала культурно-цивілізаційна близькість народів двох країн. Плюс до цього від себе додамо здатність правлячих еліт знаходити точки дотику та досягати компромісів. У нинішній ситуації все виглядає дещо інакше. Серйозно відчувається тиск Заходу, де багато хто, як і раніше, не зацікавлений у стабільному стані російсько-українських відносин. Не випадково з серпня 2008 року тема російської військової загрози щодо України постійно підтримується провідними американськими та багатьма європейськими газетами. Президент Ющенко постійно нагадує про неминучу напругу та зовнішньополітичні конфлікти між демократичними й авторитарними державами. В умовах спаду української економіки хронічною проблемою стає щомісячна оплата за постачання газу. Збій у термінах оплати взимку 2010/11 року може потягти за собою нову газову блокаду, що за певних обставин створює загрозу зриву президентських виборів. Якщо події підуть таким шляхом, усе буде залежати від масштабів фальсифікації підсумків голосування та використання силового ресурсу. Якщо все минеться відносно спокійно, навесні на Україну чекає чергова серія міжпартійних переговорів та компромісів. Якщо вони закінчаться успішно, «Україною без Ющенка» буде керувати ситуативна коаліція, що різною мірою представляє інтереси основних промислово-фінансових груп. Якщо переговори проваляться, призначені на 30 травня 2010 року вибори органів місцевого самоврядування можуть бути суміщені з позачерговими парламентськими. І лише за їх підсумками сторона, що перемогла, отримає змогу сформувати стабільну виконавчу владу. Сергій Толстов – директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень (Київ)
Оригiнал матерiалу:
http://www.ng.ru/courier/2009-11-02/9_rose.html…
|
