|
Александрос Петерсен, The Wall Street Journal (США) // 14:21 12-11-2009
 Труби вже в дорозі? «Зелене світло» від Швеції та Фінляндії відкрило шлях прокладанню газопроводу «Північний потік» дном Балтійського моря. Зросли і побоювання в країнах Східної Європи щодо використання Росією поставок енергоносіїв в якості геополітичної зброї. Розвіяти ці побоювання повинна Німеччина – пише Александрос Петерсен в американській The Wall Street Journal.
Німеччина допомагає Росії оминути Центральну Європу. Рюґен більш відомий як популярний курорт в Німеччині. Але тепер острів у Балтійському морі отримав нову роль – одного з пунктів реалізації енергетичного проекту. Це однаковою мірою як амбітний, так і суперечливий проект: будівництво газопроводу «Північний потік» від Росії до Німеччини. Наступної весни перші сегменти газопроводу, скоріше за все, опустять на дно моря за маршрутом, що пролягатиме через територіальні води Росії, Фінляндії, Швеції, Данії і Німеччини – спеціально оминаючи країни Балтії і Польщу. Справа в тому, що проект «Північний потік» – частина угоди між Москвою і Берліном, яка не допускає участі цих країн. Обурена Варшава назвала її «Пактом Ріббентропа-Молотова» за аналогією з радянсько-нацистською угодою 1939 року про розчленування Польщі. Набагато дешевше було б побудувати сухопутний газопровід територією Східної Європи, але із самого початку метою будівництва «Північного потоку» було оминути країни, які Москва і досі вважає частиною своєї сфери впливу. Геополітичний меседж Росії тут очевидний: вона не довіряє новим країнам-членам ЄС як транзитним державам чи навіть як споживачам енергоресурсів і готова піти на величезні витрати, щоб оминути їх. Інший меседж – або завуальована погроза – «Північний потік» дозволить Кремлю припинити поставки в Східну Європу існуючими газопроводами, не зменшуючи постачання енергоресурсів до Німеччини. Але який же меседж прагне надіслати своїм сусідам Німеччина, також країна-член ЄС? «Північний потік» відстоював колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шредер, який зараз є одним із керівників проекту. В рамках попереднього коаліційного уряду чинний канцлер Анґела Меркель успішно лобіювала підтримку проекту в ЄС, незважаючи на те, що газопровідний консорціум зареєстрований у Швейцарії і контролюється російським «Газпромом». Із десятків залучених до будівництва газопроводу компаній жодна не походить з країн Балтії, Центральної чи Східної Європи. Результати останніх виборів у Німеччині дали слабку надію країнам на периферії Росії. Традиційно промосковська Соціал-демократична партія більше не входить до правлячої коаліції. Тож, можливо, пані Меркель спробує змінити умови угоди «Північний потік» і спонукатиме Росію прокласти маршрут таким чином, щоб газопровід проходив через територіальні води чи території східноєвропейських країн-членів ЄС? Можливо, вона лобіюватиме, щоб Москва залучила також східноєвропейські компанії до консорціуму «Північний потік»? Принаймні були сподівання, що Берлін своїм авторитетом підтримає проект газопроводу Nabucco, спрямований на зміцнення енергетичної безпеки Центральної та Східної Європи за рахунок каспійського і близькосхідного газу. Зрештою, німецька RWE входить до складу консорціуму Nabucco, а колишній міністр закордонних справ пана Шредера проєвропейський Йошка Фішер зараз лобіює цей проект. Однак останній прогрес у просуванні проекту «Північний потік» поховав ці сподівання. До цього часу північноєвропейські країни відтягували схвалення проекту, посилаючись на занепокоєння щодо впливу на навколишнє середовище. Більшість розцінювала це як стривоженість через геополітичні наслідки проекту. Однак минулого четверга Фінляндія і Швеція – що головуватиме в Європейському Союзі до кінця року – приєдналися до Данії і схвалили проект. Саме цей політичний імпульс спричинив поспішну відправку сегментів газопроводу на острів Рюґен та інших пунктів, з яких прокладатимуть газопровід. Дуже реальна перспектива, що будівництво виплеканого Москвою проекту може розпочатися на початку наступного року – символічний удар по тих, хто прагне зменшити енергетичну залежність Європи від російського газу. А більше за все – це удар по хоча б натяку на єдність ЄС у питаннях енергетичної безпеки. Сусіди Росії, у складі і поза ЄС, вже здригнулися внаслідок відчуття відчуженості євроатлантичної спільноти через політику «перезавантаження», ініційовану Вашингтоном щодо Росії, і мляву підтримку ЄС своїх східних сусідів. Нереалістичними були б сподівання, що Берлін змінить політичний курс на підтримку «Північного потоку», коли гра зайшла вже так далеко. Але нещодавно переобрана канцлер Анґела Меркель повинна ретельно переглянути зовнішньополітичні меседжі, які надходять з огляду на прокладання газопроводу дном Балтійського моря. Для того, щоб заспокоїти інші країни-члени ЄС і весь ЄС загалом, було б добре, якби Берлін підтримав те, що Європейська комісія вважає своїм «стратегічним пріоритетом»: проекти так званого «південного коридору», що включає Nabucco і кілька дрібніших проектів будівництва газопроводів. Проста словесна і дипломатична підтримка Німеччини як провідного європейського гравця матиме велике значення для сприяння єдності ЄС в енергетичних питаннях. Найважливіше, що це буде сигналом для Москви: енергетична політика за принципом «поділяй і володарюй» має межі. Пан Петерсен – стипендіат фонду Dinu Patriciu за програмою Трансатлантичної енергетичної безпеки і заступник директора із дослідження енергетичних проблем Євразії при Атлантичній Раді.
Оригiнал матерiалу:
http://online.wsj.com/article/SB100014240527487035672045744991500…
|
