|
Ганс-Юрген Якобс та Петер Лінднер, Sueddeutsche Zeitung (Німеччина) // 17:39 13-10-2008
 Легендарна постать німецької політики, колишній міністр закордонних справ Ганс-Дітріх Ґеншер в інтерв‘ю німецькій Süddeutsche Zeitung поділився своїми думками про провал політики Буша, свої надії на Барака Обаму, трансатлантичне партнерство, нові «центри сили» в світі, стосунки Європи із Росією та чому поки не варто надавати ПДЧ Україні та Грузії.
Колишній міністр закордонних справ Ганс-Дітріх Ґеншер говорить про провал США, нових «глобальних гравців» – і його сподівання на Обаму. Ганс-Дітріх Ґеншер перебував на посаді міністра закордонних справ та віце-канцлера майже безперервно з 1974 по 1992 роки. Його вважають однією із найвидатніших політичних постатей у повоєнній історії Німеччини. Ґеншеру 81 рік, він проживає неподалік Бонна. З: Пане Ґеншер, більшість спеціалістів із зовнішньої політики одноголосно стверджують, що ера владарювання у світі США минула. Ви із цим погоджуєтеся? В: Зараз світ переживає «тектонічні розломи». Роль Сполучених Штатів змінюється. Адміністрація Буша у своїй діяльності виходила із помилкової оцінки, що із завершенням протистояння між Сходом та Заходом у світі залишилася тільки одна влада: США. Влада, на якій всі зосереджують увагу. Влада, яка панує над усіма. З: … проте при нинішніх кризах вона виглядає досить безпорадно. В: Насправді це була небезпечна ілюзія. Без сумніву: не можна вирішувати проблеми у світі самому, не рахуючись ні з ким. Протягом останніх років провідні американські політики, які ще й досі перебувають при владі, дотримувалися однак іншої точки зору: США настільки сильні, що самі повинні встановлювати правила і не співпрацювати з іншими країнами, як раніше. Це також пояснює, чому вони крок за кроком намагалися вийти із існуючих домовленостей – як, наприклад, про обмеження ядерних озброєнь чи захист клімату. З: Класичний випадок переоцінки своїх можливостей? В: Основна ідея була хибною: ніби із падінням двополюсного світового порядку із Росією виникає однополюсний. Я ще раніше висловлював своє переконання, що кінець «холодної війни» став початком нового світового порядку, а саме - багатополюсного. Виникло більше «центрів сили» у світі: по-перше, нова Росія, яка подолала період слабкості епохи Єльцина, а також Індія, найбільша демократія світу; звичайно, Китай, а також такі держави як Бразилія та співдружності держав на кшталт ЄС – їхній вплив постійно зростає. Втім, це стосується і країн АСЕАН, Ради співпраці арабських країн Перської затоки та регіональних об’єднань у Латинській Америці. З: Які критерії будуть вирішальними для значимості країни у світі в майбутньому, не беручи до уваги кількості солдатів та збройний потенціал? В: Я свідомо кажу «центр сили», а не «центр влади» - це поняття не варто трактувати у військовому сенсі. Економічні, а також інтелектуальні і технологічні можливості відіграватимуть значно більшу роль. Якщо взяти для прикладу Китай, то зростання ваги цієї країни пояснюється також і тим, що вона інвестує гігантські суми у внутрішній розвиток, а не тринькає свій бюджет на непотрібні військові витрати. Вирішальним є не військове домінування у регіоні, а економічна привабливість. Адміністрація Буша прийняла країну зі збалансованим державним бюджетом чи навіть профіцитом. За час перебування при владі вона спричинила, не в останню чергу – веденням воєн, гігантське зростання державного боргу, яке впливає на весь світ. З: Ви заговорили про Китай: чи, на Вашу думку, він адекватно до своєї економічної потужності представлений у політичній сфері на міжнародному рівні? В: Ні, я думаю, тут дещо варто змінити. Сьогодні «велика вісімка» не відображає реального стану справ у світі – а значить, і саміти «великої вісімки» теж. Там бракує Китаю, Індії, Бразилії, країн Перської затоки та представників Африки. Якраз час розпочати тут співпрацю зі справжніми «глобальними гравцями» сьогодення та майбутнього. З: Яку роль в майбутньому виконуватиме ця організація? В: Це місце, де можна спільно домовлятися про правила. Наприклад, на даний час обговорюється фінансова криза в Америці. Федеральний канцлер Німеччини Анґела Меркель небезпідставно скаржиться, що Вашингтон не вважав за потрібне узгодити глобальні правила прозорості на світових фінансових ринках. Це має такі ж наслідки, як і поступова відмова від уже досягнутих домовленостей в інших сферах. З: Чого Ви очікуєте від американського керівництва? В: Важливо, щоб вони враховували при формування своєї волі думки інші частини світу, щоб мала місце співпраця. З: Чи не ослабне колишня потужність США сама по собі, зважаючи на те, що через фінансову кризу на США навалилися великі проблеми? Країна й так вже багато років має велику заборгованість і гігантський дефіцит платіжного балансу. В: Тут Буш також зазнав провалу. У цій сфері він теж залишає після себе тяжкий спадок. Ми живемо у світі зростання глобальної взаємозалежності. Тобто, більше не існує віддалених зон. Чим потужнішим є «глобальний гравець», тим триваліші впливи. Звідси виникають і зобов‘язання для великих «глобальних гравців». На даний час, потужність та економічна вагомість держави означають не так більше прав, як більше відповідальності. З: Чи не вважаєте Ви, що з обранням нового президента у Сполучених Штатах розпочнеться епоха нового політичного стилю? В: Можна тільки сподіватися на те, що новий президент вважатиме, що жодна країна не є і не може бути настільки сильною, щоб панувати над рештою світу. Втім, це один із секретів європейського об’єднання: успіх Європи став можливим, оскільки серед країн-засновниць було 3 великих та 3 маленьких. Вони повинні були вчитися знаходити спільну мову – для цього більші країни були змушені свої бажання панувати «залишати в гардеробі». На мою думку, це послання Європи світові: ми показали, що вагомішим є не право сили, а сила права. З: Чи сподіваєтеся Ви однаковою мірою, дивлячись на обох кандидатів на посаду президента, що Сполучені Штати відмовляться від старого однополюсного мислення? В: Поки що кандидати висловлювалися дуже обережно. На мою думку, Барак Обама більш відкритий до рівноправного партнерства, аніж Маккейн. Мені подобається те, що Обама сказав про трансатлантичну співпрацю: вона повинна бути довірливою. Як президент, він міг би багато чого змінити та повернути втрачену до Америки довіру. Згадайте про те, що Джон Кеннеді говорив декілька десятиліть тому: трансатлантичне партнерство стоїть на двох «стовпах» – європейському та американському. Складається враження, що американська влада переконана, ніби сьогодні є один великий «стовп» та багато маленьких, наприклад «стара Європа» та «нова Європа». Це разюча розбіжність із поглядами адміністрації Буша-старшого та Бейкера. З: Обамі часто закидають недосвідченість, особливо у зовнішній політиці. В: Тут помилково відштовхуються від думки, ніби інший кандидат вже був президентом. Проте жоден із них не має досвіду президентства. Коли я став міністром закордонних справ, у мене теж не було досвіду міністра закордонних справ. Усе буває вперше. З: Ви постійно наполягаєте на оновленні трансатлантичного партнерства. Що конкретно це означає для співробітництва у рамках НАТО та боротьби з тероризмом? В: Ось тут основна проблема трансатлантичного партнерства постає чітко: у НАТО, зокрема і через слабкість штаб-квартири НАТО, завжди не вистачає відповідної програми для врегулювання нових проблем. З: Це стосується і використання сил в Афганістані? В: Без сумніву, так. Необхідно терміново досягнути домовленостей про концепцію місії у Афганістані. Тут кожна нація іде своїм шляхом. При цьому, на мою думку, Німеччина іде найраціональнішим. Ми зараз бачимо, що через американські впливи у Пакистані там відбувається значна дестабілізація державних структур. Зростання кількості жертв серед цивільного населення штовхає все більшу кількість людей в обійми переконаних противників західної демократії. Членам альянсу не може бути до цього байдуже. Це і нас стосується: все-таки Пакистан – ядерна держава. Уявити, що його ядерна зброя потрапить не в ті руки –просто жах. З: Члени альянсу занадто боязко опираються самостійним діям американців? В: Такі самостійні дії США ослаблюють НАТО, - як ніщо раніше. Багато рішень приймаються поза союзом та без погодження із союзниками – як з «коаліцією доброї волі» (для підтримки операцій в Іраку – прим.пер.). Це небезпечно. З: Як німецька влада повинна себе поводити далі в Афганістані? Незалежно від результату виборів у США, потрібно відштовхуватися від того, що тиск на Німеччину з вимогою її активнішої участі в діях у Афганістані – також і на півдні країни, зростатиме. В: Федеральний уряд дуже добре робить, що дотримується нинішнього курсу. Питання щодо того, в якому регіоні Афганістану наскільки сильно Німеччина буде представлена – вирішуватиметься у Берліні і більш ніде. Набагато важливіше виробити спільну концепцію, а саме взаємодії один з одним. А то що можна подумати, коли генсек НАТО критикує позицію ЄС з приводу Грузії, хоч переважна більшість країн НАТО є членами ЄС? З: На Вашу думку, якою повинна бути нова концепція НАТО? В: Насамперед варто поставити запитання: яке на сьогодні завдання у НАТО? Чи є воно «світовим поліцейським» 21-го століття? Мені не хочеться й думати, що воно себе бачить саме так. Де пролягають кордони НАТО? У цьому питанні також немає згоди. Самостійні кроки, як, наприклад, на моє переконання непотрібне і недоречне розміщення елементів протиракетної оборони біля східного кордону НАТО, створюють більше проблем, ніж приносять користі. З: Непотрібна провокація під американським впливом? В: Перш за все, як німець я відчуваю провокацію. У Європі ми – найсильніший партнер НАТО, проте не долучаємося до контролю таких проектів. Тим не менше, ми змушені будемо враховувати наслідки, які можуть з цього постати – оскільки ми тут живемо. Східний кордон НАТО проходить не посередині Америки, а безпосередньо по сусідству з нами. З: Що пішло не так у стосунках Заходу з Росією? В: Після «холодної війни» ми почали будувати стосунки з Росією у дусі співпраці. Цим насамперед займалися адміністрація Буша-старшого та Бейкера (держсекретар США на той час – прим.пер.) та тодішній федеральний уряд. Ми елементарно зацікавлені у хороших стосунках із Росією. Ми можемо одне одному багато чого дати, ми живемо на одному континенті. Але що думати, коли засідання Ради «Росія-НАТО» через американський тиск під час кавказького конфлікту не відбулося? Хоча в статуті цього органу записано, що в таких випадках він повинен скликатися на позачергові засідання. Навіть під час найгостріших фаз «холодної війни» ми не припиняли спілкування, а використовували всі форми дискусій. Засідання Ради «Росія-НАТО» відмовляються проводити, проте проводять засідання РАДИ НАТО у столиці країни, яка не є членом НАТО – Грузії. Підсипали Росії перцю. Ми повинні бути надзвичайно задоволеними, що федеральний канцлер продовжила дискусії та співпрацю із Росією на нещодавній зустрічі із російським президентом, не здаючи національні інтереси. З: Чого НАТО хоче досягти таким курсом? В: Я теж ставлю собі це запитання. З: Створення атмосфери довіри та співпраця задля збереження стабільності у Європі для Вас були особливо важливими у стосунках з Росією. Як показує поточна криза, сьогодні цього досягти не вдалося. Чому? В: У такій ситуації важливим є і важливим залишатиметься те, що Європа починає говорити. І це вже сталося. Ви не повинні забувати: саме європейці досягли припинення вогню в Грузії. Це мало особливо важливе значення для людей, які були втягнуті у конфлікт. Це вдалося зробити насамперед завдяки Ніколя Саркозі за підтримки федерального уряду. З: Нещодавно Ваш колега по партії та наступник на посаді міністра закордонних справ Клаус Кінкель нагадав, що «Росія відчувала себе ображеною після розвалу Радянського Союзу та втрати статусу супердержави». Чи розділяєте Ви це переконання? В: Так. Те, що Росія дуже вразливо сприймає зміни поблизу її кордонів після ліквідації організації Варшавського Договору, розпаду СРСР – цілком зрозуміло. Проте Росія – «глобальний гравець» і після періоду слабкості при Єльцині ставатиме ним все більше. З: Чи вважаєте Ви з цієї причини доцільним надати у грудні Україні та Грузії ПДЧ? В: Я не думаю, що події останніх днів зробили прийняття такого рішення імовірнішим. З: Ви би не радили це робити? В: Ні. Тут не варто поспішати. Спочатку важливо відновити стабільні відносини у Європі. З: Нещодавно Саркозі запропонував утворити спільний економічний простір між ЄС та Росією. Що Ви про це думаєте? В: Стосовно цього є рішення ЄС. Воно передбачає створення зони вільної торгівлі із Росією. На мою думку, такі ідеї є дороговказом у майбутнє, оскільки вони допомагають долати кордони. Існує китайське прислів’я: якщо дме вітер змін – і досить сильно – тоді одні будують стіни, а інші піднімають вітрила. В основі успіху Європи лежить уміння правильно на своєчасно підняти вітрила.
Оригiнал матерiалу:
http://www.sueddeutsche.de/politik/266/313174/text/…
|
