|
Джошуа Такер, The New Republic (США) // 18:39 24-10-2008
 «Пильно спостерігайте» за Україною і я скажу вам, як ви будуватимете стосунки з Росією! Промовлене під час президентських дебатів кандидатом від республіканців Джон МакКейном нагадування про необхідність «пильно спостерігати» за Україною, дозволяє зробити висновок, що у стосунках з Росією він дотримуватиметься «жорсткої лінії», - пише професор політології Нью-Йоркського університету Джошуа Такер в американському часописі The New Republic.
Що говорить зацікавленість МакКейна Кримом про його світогляд. З огляду на все більшу схильність сенатора Джона МакКейна кидати на обговорення нові політичні пропозиції, недостатньо їх обґрунтувавши, варто поцікавитися, що він мав на увазі, коли закликав глядачів «пильно спостерігати за Україною». Виявляється, в Україні знову запанувала глибока внутрішньополітична криза, на цей раз один проти одного стали двоє колишніх союзників по Помаранчевій революції – Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та Президент Віктор Ющенко, і найбільш імовірним результатом протистояння стануть ще одні парламентські вибори. Проте, як би мені не подобався той факт, що обидва кандидати на пост президента США закликають американців звертати більше уваги на внутрішні події в Україні (чи в будь-якій пост-комуністичній країні), я не думаю, що саме це сенатор МакКейн мав на увазі. Натомість сенатор МакКейн радше сприяє поширенню такого ходу міркувань, який став популярним у ЗМІ після російського-грузинського конфлікту цього літа. Простіше кажучи, зростає тенденція проводити аналогію між Мюнхенською угодою напередодні Другої світової війни та російським вторгненням до Грузії. Аргумент на підтримку такого порівняння: так само, як Німеччина у 1930-х роках, Росія знаходиться на початковому етапі намагання розширити (чи, в даному випадку, знову відновити) свою імперію з допомогою вторгнення, розділення та, зрештою, анексії території своїх сусідів. Якщо вторгнення до Грузії було першим кроком у цьому напрямку, то цілком логічно поцікавитися, який буде наступним? Ось тут на арені і з’являється Україна, зокрема, українська республіка Крим (назву якого МакКейн вжив під час дебатів). Крим володіє трьома характеристиками, завдяки яким стає дуже привабливою мішенню – саме цим наступним кроком на шляху російської агресії. По-перше, російський Чорноморський флот все ще розташований у кримському місті Севастополі на основі орендного договору, термін дії якого завершується у 2017 році. По-друге, етнічні росіяни складають більшість населення Криму. І нарешті, хоча ясності у цьому питанні немає, але ширяться чутки, що росіяни збільшують темпи видачі російських паспортів етнічним росіянам в Криму, а це - тактика, яка попередньо була застосована в Грузії. Таким чином, маємо потенційний сценарій: заявити про «безчинства» щодо етнічних росіян у Криму, які потребують військового вторгнення Росії у відповідь. Незважаючи на вищевикладені думки, російське вторгнення до України дуже малоймовірне з цілої низки причин. У першу чергу, збройний конфлікт між Росією та Україною, очевидно, відрізнятиметься від російсько-грузинського за своїм масштабом; один експерт із російських військових питань на моє запитання відповів, що, якщо грузинська військова сила дорівнювала одиниці, а російська – десяти пунктам за десятибальною шкалою, то українська військова потужність була б рівнозначна приблизно 5 чи 6 пунктам. По-друге, Росія в умовах світової фінансової кризи має купу власних проблем. Цей фактор значно посилиться, якщо ціна на нафту – яка була суттєвою опорою новоствореній агресивній російській зовнішній політиці – продовжуватиме падати. По-третє, Росія заплатила високу ціну за своє вторгнення до Грузії, включаючи засудження міжнародною спільнотою, відтік іноземного капіталу з російських ринків і, навіть, активізацію сепаратистів всередині її власних кордонів. Нарешті, Росія все ще сподівається продовжити орендну угоду щодо розміщення Чорноморського флоту в Севастополі і після 2017 року, а будь-який збройний конфлікт з Україною, який не призведе по повної анексії Криму, неодмінно унеможливить такий варіант. Крім того, проведення аналогії з Мюнхенською угодою – не єдиний спосіб інтерпретувати російсько-грузинський конфлікт. Російське вторгнення до Грузії також можна розглядати як сигнал сусідам та Заходові про серйозні наслідки, що настануть у разі подальшого провадження прозахідної політики в країнах, яких Росія відносить до своєї сфери впливу, і ще серйозніші - у випадку подальших зусиль щодо отримання членства у НАТО. Хоч це ніяк і не виправдовує вторгнення до Грузії, все-таки – це натяк на те, що вторгнення саме по собі реалізувало мету російської зовнішньої політики і необов’язково є частиною ширшої політики територіальної експансії, підкріпленої військовим конфліктом. Швидкість, із якою Росія відхилила ідею президента Південної Осетії Едуарда Кокойти, що Південна Осетія (одна з двох сепаратистських республік) повинна приєднатися до Росії, без сумніву, підтверджує цю інтерпретацію вторгнення. Перед тим, як мене звинуватять у наївності, хочу зауважити, що, звісно, рано ще говорити про доречність чи недоречність мюнхенської аналогії. Проте, важливо розуміти, що існують альтернативні пояснення вторгнення до Грузії, які не передбачають негайного вторгнення до України. (Також варто зазначити, що, прийнявши версію із сигналом як адекватне пояснення російсько-грузинського конфлікту, можна припустити, що включення України до НАТО, ймовірно, зробило б російсько-український конфлікт більш вірогідним). В остаточному підсумку, оскільки ми не можемо виключити імовірність військових дій з боку Росії в майбутньому, то, без сумніву, найімовірнішим виявом такого застосування сили стала Грузія – і це вже трапилося. У той час, як наш уряд повинен неодмінно скласти план дій за надзвичайних обставин, якщо вибухне подібний конфлікт, існує все ж дуже невелика імовірність його виникнення у найближчому майбутньому. Однак не варто таким чином заперечувати, що Росія зараз намагається – і не намагатиметься у майбутньому – втрутитися у внутрішню політику України, прагнучи повернути розвиток подій на свою користь. Проте у той час, як перед США постало багато зовнішньополітичних проблем – включаючи економічну кризу, війну в Іраку, постійну боротьбу із Аль-Каїдою, – підготовка до російського вторгнення в Україну – це не зовсім те, за чим зараз повинні «пильно спостерігати» виборці. Який важливий висновок можна зробити про сенатора МакКейна, судячи з його рішення приділити увагу Україні в прайм-тайм? Хоч зовні все виглядає як частина стратегії гаданої готовності та бажання протистояти «поганим людям» у світі, тут криється натяк на те, що МакКейн вдається до аналогії із Мюнхеном у питанні російсько-грузинського конфлікту, що як може бути, так і може не бути бажаною характеристикою кандидата на пост президента. У результаті, незважаючи на деякі його заяви про наміри сприяти співпраці з Росією, імовірно, що він підійде до майбутньої співпраці через призму світогляду, що зосереджений на важливості протистояння Росії, яке у багатьох випадках може означати конфлікт. Питання щодо можливості (чи навіть бажання) уникнути конфлікту з Росією протягом наступних років залишається відкритим, проте обрання на пост президента Маккейна, без сумніву, знизить цю можливість. Джошуа Такер – ад’юнкт-професор політології факультету політології Нью-йоркського університету та дійсний член Проекту Трумена з національної безпеки.
Оригiнал матерiалу:
http://www.tnr.com/politics/story.html?id=e92aa343-26f9-4433-9692…
|
